Читайте также:
|
Інституції Юстиніана згадують два види джерел:
1) закон та інші норми, які походять від державних органів і зафіксовані ними у письмовій формі;
2) норми, які складаються на практиці.
Звичаї (mores). - певні приписи, (правилами поведінки), які виробляються людським колективом (родом, племенем), тобто соціальними нормами, або правила поведінки, які утворюються стихійно в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу.
Для свого визнання як обов’язкової вимоги (яка дає можливість судового захисту) звичаї повинні були відповідати певним критеріям:
1) мати тривалий характер (життя більш одного покоління);
2) відображати одноманітну практику;
3) втілювати розумну потребу в регулюванні життєвою обставиною.
Виникнувши у Римі, публічна влада по мірі необхідності починає визнавати звичаї і надавати їм загальнообов’язковий характер, і таким чином звичаї перетворюються на правові звичаї (consuetudо).
Норми звичаєвого права позначаються у римському праві терміном:
– usus (звичаєва практика);
– mores morium (звичай предків);
– comentarium pontificum (звичаї, які склалися в практиці жреців);
– comentarium prаetopium (звичаї, які склалися в практиці преторів).
Царські закони (Rex leges).
Нормами соціального регулювання в царський період були приписи, постанови царської влади.
З іменем царя Ромула пов’язуються наступні закони:
1) про укладення шлюбу у формі релігійного обряду;
2) про заборону вбивати дітей, які досягли трьохрічного віку, окрім явних виродків;
3) про заборону дружині залишати чоловіка.
Закони (lex-leges). З вигнанням царів (509 рік до н.е.) судова влада і право законодавчої ініціативи переходить до двох вищих магістратів (консулів) і сенату.
Закони приймалися лише зі згоди сенату, і крім того, мали були попередньо прийняті на народних зборах – comitio (куріатні, цинтуріатні, трибутні збори).
Закон розділявся на три частини:
1) рraescriptio – (вступ) - ім’я ініціатора закону і голови народних зборів, день і місце засідання народних зборів;
2) rogatio –пропозиція магістрата про зміст закону;
3) sanctio (санкція) – заходи примусу, під які підпадали порушники закону. Це заключна частина, яка містить вказівку про те, що закон не має сили якщо він протиречить Божим нормам, або закону на користь плебсу, або раніше прийнятим законам.
У середині V ст. до н.е. на основі всіх звичаїв і законів в Римі були створені Закони ХІІ таблиць, що були найдавнішою кодифікацією звичаїв, можливо, з деякими запозиченнями з грецького права. Право розвивалося двома шляхами: 1) шляхом практичного тлумачення Законів ХІІ таблиць; 2) шляхом с творення нового законодавства.
Постанови народних зборів. Народні збори вважались найважливішими державними органами у Стародавньому Римі. Вони приймали чи скасовували закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядала апеляції та протести на рішення судових органів. Народні збори обирали всіх посадових осіб, в руках яких зосереджувалася виконавча влада. Існувало три види народних зборів: куріатні, центуріантні і трибутні коміції. Найдавніша форма народних зборів – куріатні коміції. Це - замкнуті об’єднання патриціїв. Внаслідок боротьби плебеїв з патриціями в V – ІV ст. до н.е. були створені так звані центуріантні коміції, в яких приймали участь як патриції, так і плебеї. Плебейська частина римського народу проводила свої збори на територіальних округах – трибах. Рішення трибутних плебейських коміцій отримали назву plebiscitum, які були обов’язковими і для патриціїв.
Едикти магістратів. Специфічною формою правоутворення в період республіки були едикти магістратів передусім преторів. Посада претора було введена в 367 р. до н.е. Головним завданням преторів було як здійснення правосуддя. З 247 року до н.е. поруч з претором для провадження справ між римськими громадянами обирався претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями (перегринами).
Приступаючи до своїх повноважень, претор оголошував едикт, який згодом він набув значення програмного документа, в якому претор оголошував про суть своєї діяльності.
Преторські едикти спочатку мали на меті лише надати допомогу законному (цивільному) правопорядку і заповнювати його прогалини. Але потреба у розробці й проголошенні нових правил судочинства та правосуддя була зумовлена нездатністю цивільного права надійно захистити нові відносини, які склалися під натиском нових соціально-економічних умов, що змусило преторів зробити рішучий крок у напрямі приведення правових норм у відповідність до потреб життя.
Постанови сенату. У період республіки римський сенат отримав право видавати постанови під назвою сенатус-консульти (senatus consulta). У період принципату, коли роль народних зборів зменшувалась, а сенату - зростала, постанови сенату перетворилися в основну форму законодавства. Вони замінили закони, які приймали народні збори. Сенат при цьому не мав законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформлював пропозиції принципсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті. В сенату-консультах нерідко давалися лише загальні принципові положення, які претори повинні були відображати в едиктах.
Діяльність юристів.
В ІІІ ст. до н.е. почалося формування юриспруденції як самостійного і впливового джерела права. Тиберій Корунканій консул (280 р. до н.е.) з плебеїв вперше почав індивідуально від свого імені давати юридичні консультації населенню. Секст Елій Пета, світський консул (198 р. до н.е.) вперше письмово прокоментував Закони ХІІ таблиць.
У цілому сформувалося кілька видів правотворчої діяльності юристів. Перша – cavere – вироблення рекомендаційно-зобов’язальних формул угод, а також дії щодо реалізації спадкових прав; в епоху рецепції з цього виду сформується нотаріальна функція юридичної практики. Друга – respondere – відповіді на запитання приватних і службових осіб, тобто надання юридичних консультацій. Це був найбільш важливий вид діяльності, тому що не всі юристи мали право jus respondendi (обов’язково-рекомендаційні консультації з тлумачення права). Третій від – agere – полягав у складанні судових формул, які висловлювали сутність позову, а також поради стосовно процесуального ведення справ.
Імператорські конституції. З оформлення в державній політичній структурі єдиновладної верховної влади (ІІІ ст.) єдиним джерелом прав стали постанови (constitutione) імператора.
Види постанов:
1. Едикти (edictum) – загальні розпорядження, які були обов’язковими як для службових осіб, так і для населення. Едикти діяли в сфері публічного та приватного права.
2. Декрети (d ecretum) – імператорські рішення з конкретних судових справ.
3. Мандати (mandatum) – інструкції посадовим особам (чиновникам, правителям провінцій), щодо правозастосування.
4. Рескрипти (rescriptum) – письмова відповідь на запитання приватних або посадових осіб з приводу правових питань.
Кодифікація імператора Юстиніана. У першій половині VІ ст. у Східній Римській імперії була здійснена систематизація римського права.
Імператор Східної Римської імперії Юстиніан І (527-565 рр.) в 528 р. заснував комісію в складі десяти осіб на чолі з магістратом Трибоніаном та константинопольським професором права Тоефілем з метою систематизації імператорських конституцій. В квітні 529 р. Кодекс Юстиніана набрав чинності, і всі конституції, що не потрапили до нього, втратили свою силу.
Одночасно з роботою щодо кодифікації імператорських конституцій проводилася робота з кодифікації творів юристів. Комісії було надано право змінювати та редагувати тексти оригінальних творів, робити власні доповнення і давати коментарі, навіть вилучалися застарілі положення. У грудні 533 р. кодифікація творів класиків юриспруденції була завершена і цей великий звіт дістав назву Дигести Юстиніана (або Пандекти – від грецького «всеохоплюючий»). Це був збірник уривків з 2 тис. творів 39 найбільш відомих римських юристів. Усі цитати розподілені в 50 книгах, книги поділялися на титули, титули - на фрагменти, великі за обсягом фрагменти - на параграфи.
Інституції вступили в дію у листопаді 533 р.
Кодекс, виданий у 529 р., багато в чому вже застарів, і щоб узгодити з новими частинами Юстиніанівського зводу, комісія його переробила, і в листопаді 534 р. Кодекс опубліковано в новій редакції.
Імператорські конституції, прийняті після роботи комісії (534-565 рр.) становили четверту частину кодифікації Юстиніана і дістали назву Новел.
Усі названі частини кодифікації Юстиніана з ХVІ ст. у видавництві Діонісія Готофреда отримали загальну назву, яка зберігається донині - Corpus iuris civile – Звід цивільного права.
Тема 3
Суб’єкти цивільного права
План.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 179 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |