Читайте также:
|
Лобізм (як явище) чи лобіювання (як діяльність) є специфічним засобом досягнення цілей групами інтересів. Слово «лобі» (від англ. lobby - кулуари) у 40-х роках XVII ст. означало вестибюль та два коридори у будинку Палати громад Британського парламенту, куди депутати заходили голосувати. Там вони зустрічалися з зацікавленими особами, яких не пускали до зали засідань. Прохачів, які перебували в кулуарах, називали лобістами.
Спостерігається невизначеність статусу лобізму як політологічної проблеми. Крім того, немає консенсусу щодо того, чи вважати лобізм тільки тіньовою діяльністю особливих груп тиску (лобі), чи специфічною (спрямованою на прийняття політичних рішень) діяльністю груп тиску, утвореними групами інтересів, а отже, й об’єднаннями громадян. Деякі автори окреслюють лобізм як явище, а лобіювання – як діяльність, а виразом «лобі» пропонують називати лобістські організації (угрупування).
Існують декілька підходів до оцінки феномену лобізму. Перший - заборонний; він прирівнює лобізм до злочинної діяльності і вимагає його ліквідації. Другий - регулятивно-правовий; він розрізняє нелегальний і легальний методи лобіювання і по-різному його оцінює, вимагаючи виключення корупції із політичної практики. Відповідно до домінування цих підходів у різних країнах існує, як уже було сказано, різний правовий статус лобістів і лобіювання: у США, Канаді, Великій Британії лобістська діяльність регулюється законодавчо. Деякі закони з цього приводу є й у ФРН. У Франції лобістська діяльність фактично заборонена. У багатьох інших країнах законодавець на неї просто «заплющує очі».
Практика лобізму була розповсюджена в США і саме там ухвалено перший нормативний акт, що регулює лобізм - закон „Про реорганізацію законодавчих органів” (1946 р.). Він передбачає реєстрацію фірм, які надають лобістські і консультаційні послуги, а також оприлюднення фінансових результатів лобістської діяльності. Ввважається, що лобі (лобістьські організації) – це формально зареєстровані або тіньові об'єднання, які або безпосередно здійснюють або допомагають певним групам інтересів розв'язувати їхні проблеми.
Метою парламентського лобізму є сприяння прийняттю законів, що задовольняють певні групові інтереси, та недопущення прийняття тих законів, які цим інтересам перешкоджають. Тому основними засобами лобістської діяльності є робота в комітетах, де формують зміст законопроектів, а також дебати та слухання в парламенті. Головними лобістами є депутати й службовці Конгресу (часто колишні), а також експерти, яких запрошують до розробки проектів законів.
Між групою інтересів, її лобістами та депутатами встановлюються тісні контакти і взаємодія на підставах взаємного обміну послугами. Лобіст через формальні і неформальні канали впливу спонукає депутата (чи депутатів) до ефективного представництва інтересів певної групи в парламенті. У свою чергу, депутат, який лобіює заінтересовану групу, очікує на фінансову та організаційну підтримку під час виборів.
Урядовий лобізм дозволяє впливати на розробку законопроектів, що потім надсилаються до Конгресу, на прийняття адміністративних рішень, а також на тлумачення законів виконавчою владою. Відгукуючись на пропозиції лобістів, урядовці сподіваються після відставки отримати певне місце у тій чи іншій корпорації, або на якусь іншу винагороду.
Політичне лобіювання здійснюється в таких напрямах:
- виступи в комітетах і комісіях парламенту;
- розробка законопроектів і залучення експертів до вироблення нормативних документів;
- особисті зустрічі з законодавцями, контакти, переговори;
- використання методів public relations для формування суспільної думки;
- організація кампаній тиску з місць (наприклад, численні листи з вимогами та пропозиціями виборців, що їх отримують депутати);
- організація проведення і широке розповсюдження результатів соціологічних досліджень;
- цілеспрямовані дії «своїх людей» в органах влади;
- фінансування виборчих кампаній;
- прямий підкуп посадових осіб.
Лобісти здійснюють вплив на депутатів, членів уряду та органи дежавної влади. Відповідно до цілей лобістських груп їх діяльність буває економічною, соціальною, регіональною або галузевою. Можна говорити і про лобізм етнічних груп – так, завдяки своєму лобі в США Вірменія одержує від цієї держави значну фінансову допомогу (близько $200 мільйонів на рік).
Розрізняють прямий лобізм – коли ведеться цілеспрямована робота з представниками інститутів влади і непрямий лобізм – коли організуються різні акції у вигляді широкомасштабних кампаній у ЗМІ, збору підписів, надсилання листів на підтримку або проти конкретних рішень.
Є також і внутрішній лобізм – коли інтереси в органах влади захищають особи, які працюють в них або мають до них безпосередній доступ. Лобісти використовують також такі методи як виступи в комітетах і комісіях парламенту, особисті зустрічі з законодавцями, розробку законопроектів і залучення експертів до вироблення нормативних документів, проведення і широке розповсюдження результатів соціологічних досліджень, фінансування виборчих кампаній, прямий підкуп посадових осіб та ін.
В Україні (на відміну від США чи сусідньої Польщі) лобізм законодавчо не врегульовано, тому особливістю української практики лобіювання є його закрита, непрозора форма, використання нелегальних методів - відбувається негласний контакт зацікавленої сторони з особою (чиновником чи депутатом), який приймає важливе рішення. Такий вчинок з боку посадовця може кваліфікуватися як «корупційна діяльність» при встановленні факту відшкодовування «послуг».
Існування лобізму тісно пов’язане з діяльністю груп інтересів та можливостями їх впливу на органи влади. Його розвиток залежить від розвиненості плюралізму, інституалізованості політичної участі, впливовості та активності політичних партій. Американські політологи вважають, що чим сильнішими є політичні партії та чим ефективніше вони діють, тим менше можливостей мають групи інтересів щодо впливу на прийняття політичних рішень.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 254 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |