Читайте также:
|
|
Використання факторингу постачальником дає йому змогу, зокрема:
— прискорити одержання грошових коштів за відвантажені товари (роботи, послуги);
— зменшити ризик появи сумнівних боргів;
— поліпшити процес інкасування боргів;
— оперативно одержати від фактора кредит;
— зменшити витрати, пов'язані з обліком та інкасацією боргів.
Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.
Форфейшинг — це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання (форфейтинге) відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.
Основними документами, які застосовуються у разі використання форфейтингу, є векселі. Однак об'єктом форфейтингу можуть бути інші види цінних паперів (але вони обов'язково повинні містити абстрактне зобов'язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов'язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.
Ініціатором форфейтингової операції є, як правило, експортер чи його банк. Це пов'язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є.
Удаючись до форфейтингу, експортер дістає можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:
— власне фінансове становище експортера не дає йому змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;
— імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний;
— експортеру не вдається отримати першокласної гарантії.
Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, у цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати своїх коштів у такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.
Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:
— взаємозв'язок із зовнішньоторговельними операціями;
— договори форфейтингу укладаються переважно у вільно конвертованих валютах;
— основними документами, що застосовуються при здійсненні форфейтингових операцій, є векселі — прості та переказні;
— кредитування експортера здійснюється через купівлю векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі;
— кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як правило, на строк від шести місяців до п'яти років, а в деяких випадках — до семи років;
— дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;
— здебільшого форфейтинг пов'язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.
Форфейтингові операції здійснюються у такий спосіб. Експортер, банк експортера або імпортер є ініціаторами договору. Експортер, який хоче скористатися форфейтингом, знаходить зарубіжного покупця (імпортера), котрий, у свою чергу, хоче отримати середньостроковий кредит для фінансування угоди з експортером. При цьому імпортер може виявити бажання оплатити частку вартості товарів відразу, а залишок регулярно оплачувати протягом узгодженого терміну (наприклад, п'яти років). Імпортер повинен оформити серію простих векселів або акцептувати серію переказних векселів. Якщо імпортер має добру кредитоспроможність, то експортер може не вимагати, щоб переказні векселі були гарантовані. Однак у більшості випадків, особливо коли імпортер не є першокласним позичальником, від нього вимагають знайти банк, котрий гарантував би або авалював зазначені векселі.
Експортер, у свою чергу, мусить знайти форфейтера. Як правило, експортер може звернутися до кількох форфейтерів, намагаючись виявити найвигідніші пропозиції. Для форфейтера важливо знати: загальну суму операції; строк; валюту; назву експортера та імпортера, країну, яку вони представляють; чим оформлена заборгованість (прості чи переказні векселі); форму забезпечення (аваль, гарантія); суму та строк погашення; процентну ставку; предмет та ціну товару; строк та кількість поставок; місце платежу.
Після того як форфейтер отримає відповіді на зазначені вище питання, він здійснює кредитний аналіз. Форфейтер може відмовитися від укладення угоди з експортером або дати згоду на Й укладення. Якщо експортер уклав угоду про форфейтинг до підписання контракту з покупцем, він матиме можливість зробити точний розрахунок ціни товару з урахуванням реальних витрат щодо залучення коштів.
Експортер відвантажує товари, отримує векселі, які потім продає форфейтеру зі скидкою та на безповоротній основі.
Застосовуючи форфейтинг, експортер має такі переваги:
• можливість одержання грошових коштів відразу після відвантаження продукції або надання послуг, що поліпшує ліквідність експортера;
• при купівлі векселів застосовується фіксована облікова ставка, тобто дисконт є визначеною сумою і протягом усього терміну кредитування не змінюється, незважаючи на зміну ставок на ринку капіталів;
• відсутність ризиків, оскільки експортер продає боргові вимоги форфейтеру на безповоротній основі, тобто без права регресу;
• відсутність витрат часу та коштів на управління боргом або на організацію його погашення;
• простота документації та оперативність її оформлення;
• робить зайвим експортне страхування.
До недоліків форфейтингу з погляду експортера можна віднести:
— його високу вартість;
— вірогідність того, що експортер може не знайти гаранта або аваліста, який би задовольняв форфейтера;
— необхідність підготувати документи у такий спосіб, щоб на експортера не було регресу в разі банкрутства гаранта або аваліста, а також необхідність знати законодавство країни імпортера.
Здійснення форфейтингових операцій дає форфейтеру такі переваги:
— простота та оперативність в оформленні документації;
— вища маржа, ніж при кредитуванні;
— можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку.
До недоліків форфейтингу для форфейтера належать:
— відсутність права регресу у разі несплати боргу;
— необхідність знання законодавства країни імпортера;
— необхідність нести ризики до погашення векселів;
— відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта або аваліста.
В економічній та юридичній літературі, законодавчих актах немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг». Це пояснюється складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій. У світовій практиці поняття «лізинг» використовується для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування. У Господарському кодексі України зазначено: «Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». Отже, лізинг розглядається законодавцем як вид господарської діяльності, спрямований на інвестування коштів і надання лізингодавцем лізингоодержувачу на певний строк і за певну плату майна. При цьому право власності на об'єкт лізингу залишається у лізингодавця на термін дії договору.
З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні засоби. В останньому випадку кредитоодержувач за рахунок періодичних грошових внесків погашає борг, при цьому комерційний банк з метою забезпечення повернення кредиту зберігає за собою право власності на об'єкт, що кредитується до повного погашення кредиту. Лізингоодержувач стає власником об'єкта лізингу лише після закінчення строку договору. Отже, у лізингу елементи оренди взаємозв'язані з елементами кредитних правовідносин, а грошовий та матеріальний потік злиті в єдиний взаємозв'язаний комплекс грошово-майнових відносин. Тому лізинг ще називають кредит-орендою.
Поряд з терміном «лізинг» широко вживаються терміни «оренда», «прокат», якими позначаються однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом прокату можуть бути, як правило, речі, що використовуються для задоволення побутових невиробничих потреб приватних осіб. Вони надаються у тимчасове користування громадянам на строк не більше кількох місяців з обов'язковим поверненням після закінчення терміну прокату.
Незважаючи на спільні риси, які властиві оренді та лізингу, між ними існують суттєві відмінності:
1. Суб'єктами лізингових відносин є не лише лізингодавець та лізингоодержувач, а й продавець (постачальник) лізингового майна, який відсутній в орендних відносинах.
2. У разі використання лізингу лізингоодержувач не просто бере майно в лізинг, а й виконує деякі обов'язки, притаманні власникові, — вибір та одержання від постачальника об'єкта лізингу, прийняття його в експлуатацію тощо. У випадку оренди продавець майна не має самостійної ролі або він просто відсутній.
3. Якщо орендодавець, як правило, несе відповідальність за недоліки наданого в оренду майна, то лізингодавець лише здійснює оплату майна. Це пов'язано з тим, що лізингоодержувач сам вибирає постачальника та приймає майно (за винятком, коли лізингодавець сам здійснює вибір постачальника та об'єкта лізингу).
4. Незважаючи на те, що лізингодавець протягом усього строку договору залишається власником об'єкта лізингу, лізингоодержувач зазвичай бере на себе ризик раптової загибелі та пошкодження цього об'єкта. У випадку звичайної оренди ризикує орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди.
5. Характерною ознакою лізингу є прискорена амортизація об'єкта лізингу.
6. Договір лізингу на відміну від договору оренди укладається на строк, за який вартість об'єкта лізингу амортизується повністю або в більшій частині.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Не можуть бути в Україні об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, установлені законом.
Суб'єктами лізингу є сторони, які безпосередньо стосуються об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.
Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:
— лізингодавець, тобто юридична особа, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, яка передає право володіння та користування об'єктом лізингу лізингоодержувачу;
— лізингоодержувач, тобто фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування об'єктом лізингу від лізингодавця. Чинне законодавство України не забороняє лізингоодержувачу передавати об'єкт лізингу, одержаний від лізингодавця, третім особам на підставі договорів сублізингу. Сублізинг — це вид піднайму об'єкта лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу об'єкт лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передання об'єкта лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу;
— продавець лізингового майна (постачальник) — фізична або юридична особа, у якої лізингодавець придбаває річ, що далі буде передана як об'єкт лізингу лізингоодержувачу.
Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод.
Існують різні ознаки класифікації видів лізингу.
1. Залежно від типу майна, яке може бути об'єктом лізингу, розрізняють:
- лізинг рухомого майна (машини, транспортні засоби, устаткування тощо);
- лізинг нерухомого майна (споруди, будівлі, їхні структурні компоненти тощо).
Відповідно до того, чи було майно раніше в користуванні, розрізняють лізинг нового майна, що не використовувалося, та лізинг майна, яке вже було в користуванні.
2. Залежно від складу суб'єктів лізингу розрізняють:
— прямий лізинг, за якого власник майна самостійно здає його в лізинг. Фактично має місце двостороння угода, за якою лізингодавець безпосередньо, без третьої сторони, передає майно лізингоодержувачу. Різновидом прямого лізингу є зворотний лізинг, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому в лізинг. У цьому разі лізингодавець практично-надає кредит під заставу майна, що перебуває у розпорядженні продавця лізингоодержувача;
— непрямий лізинг, коли передавання майна відбувається через посередників. У цьому випадку має місце класична тристороння угода або багатостороння угода з більшою кількістю учасників. При цьому можуть застосовуватися різні схеми із залученням банку. За однією з них банк надає лізинговій компанії кредит на придбання об'єкта лізингу під його заставу, а лізингова компанія, здавши майно в лізинг, погашає банку кредит і сплачує проценти за користування ним за рахунок отримуваних від лізингоодержувача лізингових платежів. За другою схемою банк сам купує майно (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в лізинг і отримує лізингові платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції.
3. Відповідно до сектору ринку, де здійснюється лізинг, розрізняють:
— внутрішній (національний) лізинг, коли всі суб'єкти угоди перебувають під юрисдикцією однієї країни;
— зовнішній (міжнародний) лізинг, коли суб'єкти лізингу перебувають під юрисдикцією різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Зовнішній лізинг, у свою чергу, поділяють на експортний та імпортний. У випадку експортного лізингу зарубіжною країною є лізингоодержувач, а за імпортного — лізингодавець.
4. За характером лізингових платежів виокремлюють:
— лізинг з грошовими платежами, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;
— лізинг з компенсаційними платежами, коли платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;
— лізинг зі змішаними платежами, коли поєднуються перелічені вище дві форми платежів.
5. За цільовим призначенням лізинг може бути:
— дійсний, якщо лізингодавець має право на податкові та амортизаційні пільги, а лізингоодержувач може зменшувати на суму лізингових платежів доходи, які оподатковуються податком;
— фіктивний лізинг, якщо угода має за мету виключно одержання високого прибутку за рахунок отримання необгрунтованих податкових і амортизаційних пільг.
6. Відповідно від умов амортизації майна розрізняють:
— лізинг з повною амортизацією, тобто з повною виплатою вартості об'єкта лізингу;
— лізинг з неповною амортизацією, а отже, з неповною, частковою виплатою вартості об'єкта лізингу.
Залежно від намірів учасників продовжувати термін договору лізинг може бути строковий (одноразовий, на один строк) і поновлювальний (револьверний), коли після закінчення терміну договору він поновлюється за домовленістю сторін на новий строк.
7. Залежно від набору послуг з обслуговування майна, що передається в лізинг, розрізняють:
— чистий лізинг, коли зобов'язання з обслуговування майна бере на себе лізингоодержувач;
— лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладаються лише окремі обов'язки з обслуговування майна;
— лізинг з повним набором послуг (повний або «мокрий» лізинг), коли повне обслуговування майна покладене на лізингодавця. У цьому разі можуть пропонуватися не лише технічні послуги, а й послуги з підготовки кадрів, консультаційні послуги тощо.
8. За способом фінансування об'єкта лізингу виокремлюють такі його види:
— лізинг за рахунок власних коштів передбачає використання власного капіталу для фінансування придбання об'єкта лізингу, який будуть здавати в лізинг;
— лізинг за рахунок залучених коштів означає, що лізингодавець для фінансування придбання об'єкта лізингу одержує кредити від одного або кількох кредиторів;
— роздільний, або пайовий, лізинг передбачає укладення за участі суб'єктів лізингу багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів, як правило, не може перевищувати 80 % вартості набутого для лізингу майна. Решта суми виплачується у міру отримання лізингових платежів протягом усього терміну лізингу. У цьому випадку лізингодавець несе відповідальність перед постачальником за повне і своєчасне погашення раніше не оплаченої ним частини вартості об'єкта лізингу.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |