Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Стягнення заборгованості за кредитним договором

Стягнення заборгованості за кредитним договором роз­глянемо виходячи з законопроекту «Про банківський кредит», де використано досвід банківського законодавства Європи щодо створення гарантій та юридичних умов захисту банків як кре­диторів.

Відповідальність кредитодавця і позичальника за кредитним договором

За непогашення кредиту позичальник несе відповідаль­ність усім своїм майном, на яке відповідно до чинного законо­давства може бути звернене стягнення, та відшкодовує завдані кредитедавцю збитки. У разі непогашення позичальником креди­ту у визначені кредитним договором строки, несплачена ним ос­новна сума кредиту і процентів за кредитом становить простро­чену заборгованість позичальника, на суму якої можуть нарахо­вуватися проценти за користування кредитом та застосовуватися штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору, а та­кож відшкодовуються збитки понад суму штрафних санкцій.

Реалізація забезпечення кредитних зобов 'язань. Пріоритет кредитодавця на стягнення боргу

Кредитодавець безпосередньо з моменту встановлення факту непогашення позичальником кредиту набуває права реалі­зувати забезпечення кредиту згідно з умовами кредитного договору. Реалізація забезпечення за кредитним договором здійсню­ється відповідно до вимог чинного законодавства України.

Якщо сума коштів, отримана від реалізації забезпечення, є ме­ншою за розмір заборгованості позичальника, боржник несе май­нову відповідальність за погашення кредитодавцю різниці між сумою заборгованості і фактичною сумою надходжень кредито­давця від реалізації забезпечення.

У разі порушення справи про банкрутство позичальника, ви­моги кредитодавця, що забезпечені заставою, мають бути задово­лені у першочерговому порядку.

Погашення заборгованості за кредитним договором. Угода про врегулювання заборгованості

У разі виникнення простроченої заборгованості позича­льника кредитодавець і позичальник мають право укласти угоду про врегулювання заборгованості. Угода про врегулювання забо­ргованості може містити:

а) положення про визнання позичальником заборгованості за кредитним договором;

б) зобов'язання боржника щодо здійснення заходів, спрямова­них на погашення заборгованості, у тому числі у результаті яких третя особа (особи) зобов'язується виконати його боргові зо­бов'язання за кредитним договором;

в) додаткове забезпечення майном позичальника, на яке може бути звернене стягнення відповідно до чинного законодавства України;

г) зобов'язання боржника повідомляти кредитодавця про передання або відчуження будь-яких основних засобів, цінних па­перів або майнових прав.

Заходи щодо погашення заборгованості мають бути здійснені протягом трьох календарних місяців з моменту їх затвердження кредитодавцем і позичальником. Вони можуть бути розраховані на більший період за наявності обґрунтування позичальником можливості отримання коштів, необхідних для погашення своєї заборгованості, за період, що перевищує три календарні місяці.

У разі невиконання боржником умов угоди про врегулювання заборгованості кредитодавець має право звернутися в суд з позо­вом про звернення стягнення на майно боржника або з заявою про порушення справи про банкрутство й оголосити мораторій на відчуження майна боржника.

Кредитодавець має право на стягнення простроченої заборго­ваності у судовому порядку без здійснення процедури доарбітражного врегулювання спору и оголосити мораторій на відчу­ження майна боржника.

Мораторій на відчуження майна боржника

Мораторій на відчуження майна боржника є офіційним повідомленням кредитодавця про виникнення заборгованості у позичальника і має на меті інформування заінтересованих третіх осіб про неспроможність боржника виконати зобов'язання за кредитним договором та про звернення кредитодавця до суду.

Кредитодавець має право оголосити мораторій на відчуження майна боржника. Мораторій на відчуження майна боржника ого­лошується кредитодавцем одночасно з поданням до суду позову до позичальника через опублікування повідомлення про виник­нення заборгованості в офіційному друкованому виданні Кабіне­ту Міністрів України або Верховної Ради України і діє до при­йняття судом рішення про забезпечення позову. Кредитодавець зобов'язаний повідомити боржника про оголошення мораторію не пізніше наступного дня після його опублікування.

Угоди боржника, укладені після оголошення мораторію, що при­звели до погіршення його майнового або фінансового стану, можуть бути визнані недійсними судом, якщо внаслідок їх виконання бор­жник не здатний задовольнити належно вимоги кредитодавця.

5. Кредитний моніторинг та його складові

Розділення ризиків має місце у тому разі, коли сума за планованим або укладеним кредитним договором ділиться на «од­норідні» частини між кількома кредиторами. Розділення ризиків використовується, як правило, при операціях надання дуже вели­ких кредитів, оскільки в цих випадках розмір окремого кредиту часто перевищує можливості банку-кредитора, а значить і його го­товність взяти на себе відповідний ризик. Крім того, існують певні обмеження на видачу великих кредитів, у яких допустима сума кредиту ставиться в залежність від власного капіталу банку, зму­шуючи цим банк до створення консорціуму для видачі кредиту.

Крім можливості зменшення наданої суми консорціальні (син­диковані) кредити дають змогу банкам проводити кредитування таких позичальників, з якими банки не змогли б працювати по­одинці (поєднання високої прибутковості зі значними ризиками).

Нарешті, ініціатором розділення ризиків може бути банк, як­що він у принципі міг би самостійно надати позичальникові не­обхідну суму, але із стратегічних міркувань керівництво банку вважає вигіднішим здійснити видачу синдикованого кредиту, сподіваючись у майбутньому бути запрошеним для участі в на­данні великих синдикованих кредитів.

Інтереси банківського консорціуму представляє головний кре-дитодавець, який отримує повноваження від інших учасників бан­ківського консорціуму згідно з умовами консорціумної угоди.

Надання кредиту банківським консорціумом здійснюється че­рез укладення кредитного договору з позичальником. Кредитний договір з позичальником від імені банківського консорціуму укладає головний кредитодавець після погодження умов цього договору з усіма учасниками консорціуму. Учасник банківського консорціуму, який не погодив кредитного договору з позичаль­ником, вибуває з консорціуму. Учасники банківського консорці­уму беруть на себе ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Паралельні кредити надають два і більше банків. Відрізня­ються паралельні позички від синдикованих тим, що кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на одних, завчасно пого­джених, умовах.

Одним із способів передавання банківських ризиків є укла­дення договорів гарантії та поруки.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Відповідно до Цивільного кодек­су України поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого по­рукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено до­даткової (субсидіарної) відповідальності поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й борж­ник, зокрема за сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором по­руки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед креди­тором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова органі­зація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) вико­нання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відпо­відає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гара­нтією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму від­повідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії висувається у письмовій формі. До вимоги додаються документи, зазначені в га­рантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах креди­тор мусить зазначити, у чому полягає порушення боржником осно­вного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може вису­нути вимогу до гаранта у межах строку, установленого в гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право ви­моги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що однозначного підхо­ду до визначення поняття «кредитний моніторинг» немає. В одному випадку під цим поняттям розуміють спостереження змін кредитоспроможності позичальника і визначення того, які дії не­обхідно вжити у разі виникнення проблем; у другому — періоди­чний аналіз кредитного досьє клієнта, перегляд кредитного портфеля банку, оцінювання стану позичок і проведення ауди­торських перевірок; у третьому — спостереження за життєвим циклом виданого кредиту, контроль за використанням кредиту, аналіз змін фінансового стану позичальника і те, у який спосіб вони позначаться на його спроможності вчасно погасити кредит і проценти за користування ним. Отже, учені досить широко трак­тують визначення «кредитний моніторинг», що дає змогу їм включити в це поняття оцінку і контроль якості кредитного портфеля і роботу з проблемними кредитами.

Найважливішим елементом кредитного моніторингу є збір до­стовірної інформації та її ретельний аналіз. Інформація, необхід­на для процесу кредитного моніторингу, має включати:

— абсолютну величину кредитного ризику;

— величину кредитного ризику з урахуванням забезпечення;

— початкові та переглянуті кредитні рейтинги;

— експрес-аналіз поточного фінансового стану найбільших позичальників;

— показники обслуговування заборгованості;

— звітність про резервування на випадок втрат за кредитами.

Усі стандарти кредитного портфеля, особливо всі орієнтири формування кредитного портфеля, мають регулярно перегляда­тися не рідше одного-двох разів на рік. Це необхідно для того, щоб ліміти кредитного портфеля відповідали змінам ринкової си­туації, і для того, щоб виявити випадки відхилення від прийнятих стандартів і цілей кредитної політики банку. Також кредитні працівники і вищі службовці ретельно переглядають склад кре­дитного портфеля з метою виявлення надмірної концентрації кредитів та проблемних позичок. До перевірки складу кредитно­го портфеля часто застосовується диференційований підхід: най­більш надійні кредити підлягають перевірці один раз на рік, тоді як проблемні позички потребують постійного аналізу і контролю. Ще один варіант — постійний контроль за великими позичками і періодичний — за позичками нижче встановленої величини.

Для управління процесом моніторингу треба розробляти і впроваджувати систему класифікації ризиків для ранжування кредитів за їх якістю не менш як один раз на рік. Ранжуванням кредитів називається метод систематичної і об'єктивної класифі­кації кредитного портфеля відповідно до характеристик якості і ризику. Основною метою ранжування кредитів є поліпшення якості портфеля за рахунок:

— використання сигналів, що попереджають заздалегідь про можливу неплатоспроможність позичальника;

— оперативного структурування управлінської інформації;

— визначення стандартів для встановлення меж відповідаль­ності.

Однак найважливішими факторами, відповідно до яких здійс­нюється ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ і рахунків клієнта, відносин з клієнтами, наявність забезпечення.

Аудиторська перевірка позичок проводиться аналогічно опи­саному вище контролю кредитного портфеля, але вона, як прави­ло, здійснюється негласно працівниками незалежних служб, не пов'язаних із кредитними відділами. Результати аудиторської пе­ревірки відображаються в спеціальному звіті, де робиться оцінка якості всього кредитного портфеля на момент перевірки і пода­ється характеристика ефективності роботи керівництва і персо­налу кредитних відділів. Крім того, аудитори дають свої рекоме­ндації щодо поліпшення роботи і зміни методів і форм кре­дитування в банку, що склалися.

Моніторинг окремо взятої позички, що входить до складу кредитного портфеля, включає аналіз кредитного досьє позича­льника. Кожний банк має свою систему ведення кредитного до­сьє. Як правило, документи, що входять до складу кредитного досьє, згруповані в такі розділи:

— документи за позичкою;

— фінансова й економічна інформація;

— запити і звіти про кредитоспроможність;

— матеріали щодо забезпечення позички;

— переписка і пам'ятні записки.

Повторна перевірка позички полягає в повторному аналізі фі­нансових звітів, відвіданні підприємства позичальника, перевірці документації, забезпечення тощо. При контрольній перевірці знову розглядається питання про відповідність даної позички ці­лям кредитної політики банку, аналізується кредитоспромож­ність і фінансовий стан клієнта.

Кредитний контроль включає цілий ряд заходів банку щодо зниження збитків на рівні кожного наданого кредиту та кредит­ного портфеля. Головна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень, оскільки згідно зі статистичними дослі­дженнями 80 % проблемних кредитів виникають саме через не­достатній контроль за рівнем кредитного ризику.

Основні напрями кредитного контролю полягають у зниженні:

— втрат за кожною конкретною позичкою;

— втрат за позичками на рівні кредитного портфеля.

У першому випадку йдеться про контроль за наданням і вико­ристанням кредитів, у тому числі за безперервним процесом від-стежування фінансового стану клієнта, його кредитоспроможнос­ті, стану застави, напрямів використання коштів протягом усього періоду кредитування.

У другому — класифікація портфеля кредитів за якістю дає змогу диференціювати ступінь контролю за їх різними категоріями. Поря­док кредитного контролю для кожної категорії кредитів визначаєть­ся керівництвом, банку. Так, знаючи структуру кредитного портфеля за категоріями якості кредиту і визначивши статистичним шляхом середній процент проблемних, прострочених, безнадійних позичок за кожною категорією, банк дістає можливість здійснювати низку заходів, спрямованих на зниження втрат за кредитними операціями.

Загалом кредитний контроль вважається ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних резуль­татів, своєчасний, гнучкий, простий у застосуванні та економічний.

6. Капітальні вкладення, принципи і методи їх фінансування

Капітальні вкладення — один з основних видів інвести­цій. Вони здійснюються у формі вкладень коштів у відтворення основних фондів через нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств. Капітальні вкладення включають витрати на виготовлення проектів і кошто­рисів для будівництва, на будівельні роботи, оплату технологіч­ного, енергетичного, підйомно-транспортного й інших видів устаткування, його монтаж, придбання інструмента й інвентарю, що зараховується в основні фонди, та ін.

У процесі технічного переоснащення підприємств здійсню­ються витрати, спрямовані на підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів, ділянок через механізацію й автоматизацію виробництва, модернізацію і заміну застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим.

Під час реконструкції перебудовуються існуючі цехи і об'єкти підприємства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розширюються окремі будівлі і споруди, якщо в них через габарити не може бути розміщене нове обладнання, будуються на території підприємства нові споруди замість ліквідованих, розширюються діючі об'єкти підсобного та обслу­говуючого призначення тощо.

Принципи, відповідно до яких банки фінансують капітальні вкладення, такі: прямий характер фінансування, цільовий харак­тер джерел коштів для капітальних вкладень і самого фінансу­вання, фінансування об'єктів у міру виконання планів капіталь­ного будівництва, безперервність фінансування в межах кошто­рисної вартості будівництва. Кредитування капіталовкладень бу­дівництв є забезпеченим матеріальними цінностями і витратами, терміновим, поворотним, платним.