Читайте также:
|
Проблема комунікативного аспекту в навчанні рідної мови не нова. Вона тісно пов'язана з практичною спрямованістю, на яку орієнтують концепції мовної освіти, чинні програми з української мови. Вважається, що учні можуть засвоїти рідну мову як систему на основі засвоєння словникового складу, фонетичної і граматичної системи тощо. Набуті знання вони зможуть використовувати для спілкування. Однак: на практиці часто маємо протилежні наслідки: знаючи лінгвістичну теорію, діти не набули комунікативних умінь і практичне володіння мовою залишається па низькому рівні, зводиться до примітивного повсякденного спілкування чи повної відмови від нього через використання російської мови або суржика двох мов.
Дітей треба учити спілкуватися з різними адресатами, а не тільки з учителями. Адже їх спілкування з учителем зводиться, як правило, до лінгвістичної мети навчання, реальне ж спілкування має позамовну мету - життєву ситуацію.
Для того, щоб навчити дітей мовленнєвої взаємодії з різними адресатами, треба чітко уявляти, що є цікавим, цінним для різних вікових груп, міських і сільських дітей тощо. Адже відомо, що вони можуть виразити своє ставлення насамперед до того, що їх цікавить. Абстрактні теми бесід, що не мають прямого стосунку до дитини, не містять проблемних ситуацій, виконання вправ, що складаються з окремих речень, не сприяють формуванню умінь спілкуватися. Учні будуть виконувати лише вимоги вчителя. Отже, навчальний матеріал і цільові настанови необхідно добирати з урахуванням ціннісних орієнтацій учнів. Тільки тоді смисловий зміст і мовне наповнення навчальних текстів, конструювання власних висловлювань будуть цілеспрямованими, а засвоєння мови і формування мовленнєвих умінь і навичок будуть здійснюватися через реалізацію цікавих для учнів цільових настанов. Саме тому комунікативна спрямованість навчання мови вимагає певної перебудови навчального процесу, насамперед змісту і структури уроків та системи роботи над зв'язним мовленням учнів.
Таким чином, суттю комунікативної спрямованості навчання мови є формування в учнів умінь розв'язувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням, що сприяє формуванню мовної особистості, якою має стати кожний випускник середньої школи.
31.Дидактичні прийоми: 1) викладання: повідомлення, розповідь, пояснення, інструктаж, постановка питання, показ зразка, завдання, перевірка і оцінка знань, постановка проблеми, висування гіпотези; 2) навчання: слухання, спостереження, читання, переказ, письмо, порівняння, систематизація, пояснення, заучування, формулювання питань, виконання вправ, конструювання, розв'язання проблем
навчання, потрібно враховувати причини-фактори, які охоплюють основні У методі навчання як способі упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учня, спрямованої на розв'язання завдань освіти, відображаються об'єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Метод навчання має об'єктивну і суб'єктивну складові. Проблему системи методів навчання можна розв'язати шляхом створення єдиної або кількох класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Обираючи метод компоненти навчання: завдання, зміст, форми і засоби, а також відповідні умови.
У дидактичній літературі іноді розрізняють методи
викладання, що стосуються діяльності вчителя, і методи учіння, що забезпечують перебіг навчальної діяльності учнів. Методи навчання характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів і потребують активності їх обох.
Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіду можна використати і для засвоєння нових знань, і для повторення, і для перевірки, проте в різних випадках цей метод матиме свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність їхньої пізнавальної діяльності, можливість застосовувати знання на практиці.
Кожний метод навчання має виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, а й стимулювальну та корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам'яті, емоційно-почуттєвої сфери).
Будь-який навчальний предмет, крім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту. Наприклад, у викладанні української мови застосовують спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін.; у географії важливе місце належить роботі з картами; у природознавстві - спостереження, досліди тощо. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.
У структурі методів виокремлюють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів.
Кожен метод навчання має об'єктивну і суб'єктивну складові. Об'єктивна частина методу визначається вимогами законів і закономірностей, принципів і правил навчання, а також цілями, завданнями, змістом, формами навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу зумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю, особливостями учнів, конкретними умовами перебігу навчання. Проблема співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі розв'язана не повністю: е прихильники думки про те, що метод - об'єктивне явище, проте деякі дослідники вважають його результатом творчої праці педагога, індивідуальним надбанням. Безперечно те, що об'єктивність дає змогу дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. Водночас саме методи є сферою прояву високої педагогічної майстерності і творчості.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 111 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |