Читайте также:
|
На відміну від сім’ї, що стала неповною внаслідок розлучення, осиротіла сім’я дуже часто використовує образ померлого з виховною метою. Головна увага звертається на те, щоб дитина зберегла пам’ять про померлого. Діти люблять розпитувати про своїх батьків, розглядати сімейні фотографії. це пробуджує в них бажання бути гідними своїх батьків, схожими на тих, хто пішов із життя.
У деяких сім’ях можлива ідеалізація образу померлого, особливо якщо це був батько, а в сім’ї виростає дівчинка. Якщо сім’я була щасливою, дівчата носять в уяві ідеалізований образ батька, з яким небагато чоловіків можуть порівнятись. Це може стати перепоною в пошуку майбутнього партнера. Тому для компенсації недостатнього впливу батька чи матері в осиротілій сім’ї, збагачення досвіду взаємних стосунків дуже важливо залучати до виховання осиротілих дітей родичів покійного [4;12].
Американські вчені помітили в дітей, які втратили батьків, два типи труднощів: інтелектуальні та емоційні. До інтелектуальних відносимо, перш за все, нездатність осягнути природу смерті, її причинність і невідворотність, тобто нездатність оволодіти концепцією смерті. Серед емоційних проблем помічають різні розлади й реакції: фобії, розлади сну, сни з важкими сновидіннями, ознаки вираженого суму після події. Внутрішній світ таких дітей – відчуття самотності, втрати й емоційної порожнечі. Вчені дійшли висновку, що втрата одного з батьків у дитячому віці суттєво впливає на розвиток особистості і є чинником, який викликає патологію в дорослої людини [9].
Можливим наслідкам втрати батьків у дитинстві та впливу їх смерті на "інтимну рівновагу" в сім’ї присвячені праці американського психолога Дж. Біртчнелла. Він вважає, що смерть одного з батьків змінює орієнтацію сім’ї в цілому, шляхи її розвитку, внутрішньосімейну ситуацію: може виникнути більш сильна залежність і прив’язаність до дитини живого родителя. Це може призвести до її ненормального розвитку в майбутньому, до того, що вона не зможе залишити матір чи батька ради створення власної сім’ї.
А.Т.Бек і Г.Браун, вивчаючи взаємозв’язок між втратою родителя в дитинстві і порушенням психічного здоров’я в зрілому віці, дійшли висновку, що наступний розвиток особистості може бути детермінований смертю близької людини й вилитися в різні форми депресії (невротичну, психотичну, психофізіологічну й інші). Деякі автори вважають, що існує залежність між втратою дитиною матері та наступним розвитком у неї неврозів та психозів; вони також схильні думати, що причиною протиправної поведінки може стати подібна травма, отримана в ранньому дитинстві [9].
Крім того, відсутність у сім’ї представників старшого покоління (дідусів і бабусь) утруднює нормальний компенсаторний розвиток дитини після смерті одного з батьків.
Щоб «робота горя» протікала рівномірно й послідовно і в кінці завершилась, в першу чергу, необхідні ритуали: похорони, поминки, поминання у потрібні дати. Ритуали потрібні живим, щоб вони могли примиритись з втратою і прийняти смерть близької людини. Ритуали потрібні дітям, які особливо важко переживають смерть, що сталась на їх очах. Приблизно в три роки діти починають усвідомлювати, що все на землі смертне і вони також; вони прагнуть уникати страху смерті. Від поведінки дорослих членів сім’ї залежить сприйняття дитиною втрати близької людини.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 80 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |