Читайте также:
|
Позашлюбна народжуваність на даний час зростає у більшості європейських країн, особливо в жінок віком до 25 років; паралельно збільшується кількість неповнолітніх матерів. Аналізуючи причини зростання позашлюбних союзів, вчені дійшли висновку, що цей феномен пов’язаний із кризою сучасної сім’ї, з падінням її соціального престижу.
Проте за статистичними даними, у кінці 40-х ХХ ст. кожна п’ята дитина, народжена в СРСР, була "незаконною". В 1944 році таким дітям у паспорті в графі "батько" ставився прочерк. В 1968 їх було понад 15 мільйонів. З кінця 50-х років їх кількість то зростала, то зменшувалась, але менше 8% від загальної кількості народжених дітей частка позашлюбних дітей не опускалась. Причина повоєнного «без батьківства» полягала в тотальній нестачі чоловіків [14].
Сьогодні в чоловічій цивілізації, орієнтованій на владу, на силові прийоми, жінці дуже важко зберегти себе такою, якою вона була раніше – жіночною, слабкою, не пристосованою до життя. Тому жінка не тільки працює нарівні з чоловіком, але хоче зберегти незалежність, свободу розпоряджатись власною долею. У боротьбі за рівність вона стала суперником мужчини, тому не бажає вступати в шлюб, щоб не позбутись цього рівноправ’я, щоб не підпорядковуватись чужій волі, реалізувати себе як особистість. "Хочу бути матір’ю, але не хочу бути дружиною" – принцип, який свідомо сповідується значною кількістю жінок.
Для деяких жінок народження дитини поза шлюбом, без будь-яких претензій до її батька стає порятунком від самотності, коли шанси на щасливе заміжжя прирівнюються до нуля; для інших молодих жінок - це вибір між абортом – з величезним ризиком захворювань, неможливістю мати дітей – і долею самотньої матері.
Однією з основних причин високого рівня позашлюбної народжуваності є те, що жінки почали пред’являти більш суворі вимоги до партнера, батька дитини. Якщо жінка без чоловіка не може народити дитину, то виховати її сама вона може без перешкод. Економічна та моральна незалежність сучасної жінки дає їй можливість вибору способу життя і стилю поведінки; такі жінки енергійні, ерудовані, різнобічно розвинені, успішні. Їм нелегко знайти собі пару, тому поступово вони виробляють захисну філософію своєї жіночої неспроможності: "Я чоловікові не служниця…", "Обійдусь і без чоловіка" тощо. Жінки такого типу виховують дітей одні, доводячи цим свою незалежність.
Найчастіше самотніми матерями стають жінки віком 20-29 років. Вчені пояснюють це тим, що в 20-річної матері більше впевненості у своїх силах і в тому, що вона одна зможе виховати дитину, поставити її на ноги, ніж жінка 35-40 років. Рішення приймається жінкою на одному етапі життя, а вся вага наслідків спадає на її плечі і на дитину роками пізніше.
Слід зазначити, що позашлюбна дитина перебуває в найменш зручному соціальному становищі, порівняно з дітьми з інших типів неповних сімей внаслідок соціальної дискримінації.
Будь-якій людині, особливо дитині, важко змиритися з думкою, що вона незаконнонароджена, тим більше, коли матір не бажає інформувати її про справжнього батька. Надзвичайно важку психічну травму отримує дитина, коли у викривленому вигляді дізнається про факт свого позашлюбного народження. Дитина самотньої матері вже з перших днів свого існування не має можливості достатньою мірою задовольнити найактуальніші потреби: в турботі й увазі, емоційному теплі [1;4;5]. Саме вони утворюють перше коло психічних потреб дитини, а самотній матері важко суміщати материнські функції та зайнятість поза домом.
Друге коло – потреби в навчанні. За кожний свій успіх дитина отримує схвалення близьких, а за кожен небажаний вчинок – осудження. Завантаження роботою заважає самотній матері найбільш повно й гармонійно споріднитись з дитиною, цілком ймовірно, що вона дуже рано почне відвідувати дитячий садок. Тому дитина, маючи обмежене коло близьких родичів, буде позбавлена можливості отримати необхідний соціальний досвід в умовах сім’ї.
Третє коло психічних потреб відноситься до зв’язків дитини з оточуючим світом – потреби в емоційному самоствердженні. Емоційна прив’язаність тільки до матері може в наступному призвести до небажання дитини контактувати з іншими, чужими людьми, бо вона звикне до прояву уваги лише з боку однієї людини – матері.
У другій половині першого року життя дитина починає гостро відчувати недостатність інших осіб у своєму близькому оточенні, що призводить до труднощів у задоволенні потреби в соціальній орієнтації (це четверте коло психічних потреб). Чим старшою стає дитина, тим актуальнішою робиться дана потреба, адже і дитина, й матір потребують особливої уваги не тільки один до одного, але й з боку соціуму.
До того ж можуть виникнути проблеми, пов’язані з статевою ідентифікацією дитини [6; 9]. Хлопчики реагують на відсутність батька (або іншого члена сім’ї, що виконує його роль) більш боляче і стають більш вразливі, ніж дівчатка. Дорослішаючи, хлопчики самотніх матерів все гостріше відчувають нестачу авторитету, яким у сім’ї є батько. Їм важко знайти образ чоловіка, який би задовольняв їх спортивні, технічні, наукові та інші інтереси. Дівчаткам не вистачає людини, якою б вони могли захоплюватись і скласти собі уявлення про свого майбутнього партнера для шлюбу.
Тому в позашлюбних сім’ях є небезпека, що діти надто довго залишатимуться емоційно незрілими, а в ставленні до протилежної статі можуть легко впасти в крайнощі: або надто швидко знайомитись, не задумуючись про наслідки ("А чому я повинен думати? Нехай вона сама про себе думає), або вперто уникати будь-яких контактів з особами протилежної статі.
Таким чином, позашлюбна дитина вже з народження обмежена у можливості повноцінного розвитку з об’єктивних причин. Спеціалісти стверджують, що такі діти не витримують порівняння з дітьми з благополучних сімей за потенціалом виживання в плані фізичного й психічного здоров’я, інтелектуальних та інших можливостей.
Людина, що виросла в сім’ї, «не такій, як всі», - може стати недовірливою, підозріливою, схильною до ізоляції, відмежованою від соціуму, що і стає причиною обмеженого розвитку. Позашлюбні діти часто відстають у фізичному та розумовому розвитку, є надто агресивні й частіше від інших схильні до криміногенної поведінки. Вони глибоко травмовані в душі несприятливою соціальною ситуацією навколо себе, більш нервові, ранимі, чутливі, закомплексовані. Причиною подібних явищ є егоїзм дорослих, їх легковажне ставлення до життя, пов’язане із задоволенням власних примх, жертвами якого стають діти. Наприклад, поширена позашлюбна сім’я, що складається з матері й дитини, зачатої від випадкового чоловіка, який найчастіше і не знає, що в нього росте син чи донька. З часом дитина починає цікавитись, де її батько, все ж таки дізнається таємницю свого народження. Іноді від цього в неї шоковий стан.
Поряд з легковажними позашлюбними сім’ями зустрічаються сім’ї з небажаними, випадковими позашлюбними дітьми, в яких матір свої життєві проблеми, особисті невдачі переносить на ставлення до дитини. Подібні "проекції" відбиваються на сімейному вихованні: мати виховує доньку так, щоб вона відомстила за всі її розчарування, а сина налаштовує на те, щоб він так ставився до жінок, як доля поставилася до неї. Дитина часто нагадує матері про її особистісну життєву невдачу, це її озлоблює, а життєву труднощі не сприяють доброму настрою. У самотньої матері може розвинутись неприязне або відверто вороже ставлення до дитини; може бути й неусвідомлене, а зовні маскуватися під гаряче прагнення виростити з неї гідну людину. Грубе, інколи жорстоке ставлення до дитини згубно відбивається на її моральному розвитку [8].
Згубно впливає на дитину й бездумна материнська любов, яка виникає, коли в самотньої жінки народжується дуже бажане дитя. Мати забуває, що дитина – самостійна особистість зі своїми бажаннями та інтересами, стає ревнивою, оберігає її від "нездорових" впливів, і в результаті дитина виростає інфантильною, незрілою у всіх відношеннях. Своєю батьківською тиранією вона придушує ініціативу дитини, яка мірою дорослішання все гостріше переживає свою неспроможність поряд з активною, енергійною і наполегливою матір’ю.
Часто самотня мати, зробивша невдалу спробу створити сім’ю, виховує доньку у своєму стилі, і та крок за кроком повторює особисте життя матері. Таких дівчат називають "останній шанс": вони з дитинства вважають себе жертвами долі й рано ставлять хрест на своєму житті. Для цих дівчат характерна занижена самооцінка, комплекс неповноцінності, формуванням яких вони зобов’язані власним матерям.
У психології сім’ї виокремлюють наступну закономірність: раз зруйнована сім’я відтворюється в наступних поколіннях. Повною мірою це явище характерне для позашлюбних сімей: більше половини жінок, що народжують позашлюбних дітей, самі народились поза шлюбом [7;14].
Хоча відсутність у сім’ї батька має дуже несприятливі наслідки, проте можливі й інші випадки. Дитина, що виховується самотньою матір’ю, швидше дорослішає, ніж дитина з повної сім’ї. Але така ситуація лише в тих дітей, чиї психічні потреби перших трьох кіл на відповідних етапах розвитку дитини були повністю задоволені. Потреба в соціальній орієнтації не стає проблемою, якщо дитина емоційно розвинена, якщо в неї нормальні стосунки з матір’ю, до мінімуму зведений комплекс втраченого батька. В іншому випадку дитина може мати проблеми зі встановленням власної статевої та тендерної ідентичності.
Порушення процесу статево-рольової ідентифікації внаслідок відсутності мужчини в сім’ях самотніх матерів може призвести до розвитку в хлопчиків гомосексуалізму [6]. Зміна традиційної сексуальної орієнтації в дитини є шоком для всіх батьків, але самотня мати страждає від цього особливо гостро, бо вона часто надіється, що її син буде щасливий у шлюбі.
В юнака з фемінною поведінкою в дорослому житті можливі декілька варіантів: найвдаліший з них – він знайде вольову сильну жінку, можливо старшу за себе, і створить гармонійну сім’ю. Проте, дуже часто такі юнаки нещасливі в шлюбі. Жіноче виховання призводить до того, що вони вибирають підлегле становище в сім’ї і жертовний тип поведінки.
Самотня мати, надмірно опікаючи хлопчика, може виховати й «маминого синочка». Така мама вважає, що тільки вона здатна знайти невістку, гідну дружину для свого сина. В результаті життя сина руйнується або син одружується з "подобою" матері.
Психологи вважають, що позашлюбні діти ризикують недоотримати в сензитивні періоди свого розвитку той соціальний досвід, який у подальшому стане основою для формування інтелектуально розвиненої, емоційно зрілої та морально стійкої особистості. Слід зазначити, що такі наслідки не є обов’язковими. Все залежить від того, яку стратегію обере самотня мати, як вона долає психологічні й інші труднощі та настільки бажаною була для неї дитина.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 196 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |