Читайте также:
|
А.Я.Варга виокремила неадекватні типи материнського ставлення до дитини [3].
1. Заміщуючий тип ставлення матері до сина. Матір нав’язує синові роль чоловіка, глави сім’ї, перекладає відповідальність на його плечі, шукає в ньому опору та підтримку, всіляко підкреслює необхідність турботи про неї. В діаді батько-дочка такий тип ставлення не провокує проблем сімейного виховання, оскільки нав’язуючи дочці роль господині дому, батько не претендує на її виняткову увагу до нього.
2. Симбіотичний зв’язок матері з дитиною. Головною відмінністю цього зв’язку є те, що в свідомості матері вони з дитиною неподільні, є одним цілим. Виховання здійснюється за типом гіперопіки (як спотвореної, так і домінуючої) з низьким ступенем емоційної диференціації. Гіперопіка часто зумовлена домінуванням мотиву емоційного контакту з дитиною. У цьому випадку перебільшена турбота матері виражає її власну гостру потребу в емоційних стосунках і страх самотності. Часто причиною гіперопіки стає фобія втрати дитини, тривожне очікування можливого нещастя.
3. Позбавлення батьківської любові. Такий тип стосунків будується на розумінні любові як інструменту для маніпуляції дитиною, як нагороди, яку треба заслужити.
4. Виховання шляхом актуалізації почуття провини. Призводить до деформації особистісного розвитку дитини, стимулює розвиток караючої самосвідомості, низької самооцінки і самоприйняття.
Б.І.Кочубей вказує на декілька «спокус», які очікують матір, що залишилась без чоловіка, і призводять до її помилкової поведінки в ставленні до дітей [8].
Спокуса 1 – життя для дитини. Для такої жінки не існує рідних, близьких, дозвілля, особистого життя; смисл свого існування вона бачить у дитині, формула, якою вона керується "Я не можу собі дозволити…". Дитина повинна слухати тільки маму у виборі друзів, в результаті коло її спілкування звужується, дитина замикається в собі, її хвороблива прив’язаність до матері все більше посилюється. Приблизно в підлітковому віці дитина починає усвідомлювати, що мати не лише пожертвувала власним життям заради неї, але й вимагає, щоб вона поступилась своїми життєвими планами. Рано чи пізно така ситуація викликає в душі дитини протест, бунт. Хлопчик, що виріс у такій сім’ї, часто шукає пару за образом і подобою матері – таку ж ніжну та турботливу, опікаючу, любовно контролюючу кожен його крок. Дівчинка, протестуючи проти материнських обмежень, гіперопіки, позбавлена реалістичних уявлень про чоловіків, може здійснити непередбачувані вчинки.
Спокуса 2 – боротьба з образом чоловіка. Типовою реакцією жінки на відхід чоловіка з сім’ї є гнів, відчуття несправедливості. Тому часто вона намагається всі свої зусилля спрямувати на його розвінчування, таким чином знімаючи свою частку провини за невдале сімейне життя. У дитини за роки спільного проживання з батьком склався певний стереотип, який матір будь-якою ціною хоче зруйнувати. Цей стан найбільш характерний для перших місяців після шлюбу, іноді він триває довше. Така мати, як правило, вкрай негативно ставиться до зустрічей дитини з батьком, іноді їх взагалі забороняє. Подібна тактика може призвести до двох наслідків: постійні критичні й грубі відгуки про батька підривають у хлопчика віру в себе як мужчину, як у людину, що заслуговує на повагу; внаслідок недостатнього життєвого досвіду дитина переносить часткове, індивідуальне на загальне, повсякденне. Образ віроломного, підлого, егоїстичного батька набуває збірного значення: звідси і "зворотня жорстокість", спрямована на однокласників, сусідів і зовсім сторонніх людей. У дочки погане ставлення до батька, що залишив сім’ю, легко переходить у недовіру до всього чоловічого роду, представники якого в її уяві – це небезпечні створіння, здатні лише обманювати жінок.
Негативні почуття матері до батька не переконують дитину в тому, що він поганий: вона продовжує його любити і кидається поміж двома вогнями. В майбутньому така сімейна атмосфера може стати причиною роздвоєння психічного життя та особистості дитини.
Спокуса 3 – спадковість. Деякі матері починають боротьбу не тільки з образом чоловіка, але й з тими негативними його (на їх думку) рисами, які вони спостерігають у дітей. Відхилення від норми в поведінці сина матір розцінює як неможливість будь-що зробити через вплив "поганих генів". Таким чином вона намагається зняти з себе відповідальність за помилки, допущені у вихованні дитини.
Спокуса 4 – спроба купити любов дитини. Оскільки після розлучення дитина найчастіше залишається з матір’ю, це ставить батьків у нерівне становище: батько бачить її здебільшого на вихідні. У подібних ситуаціях в матері може виникнути бажання "перекупити" батьківську любов, і вона починає задаровувати дитину, яка орієнтується лише на матеріальний бік своїх стосунків з батьками, прагне будь-якою ціною досягти для себе вигоди. Надмірна увага може сформувати в неї нескромність, завищену самооцінку, тому що вона усвідомлює, що боротьба батьків за її любов не пов’язана з якимись її особистими заслугами.
Основою вищевказаних спокус є невпевненість жінки у своїй любові до дитини, у міцності своїх зв’язків зі світом. Після втрати чоловіка вона найбільше боїться, що й дитина може її розлюбити, тому намагається будь-як її прив’язати. Внутрішня дизгармонія дорослого в построзлучній кризі накладає відбиток на формування особистості дитини, тому що діти часто сприймають події, орієнтуючись на реакцію дорослих. Розлучення завжди викликає в дітей психічний злам і глибокі переживання, тому дорослим необхідно враховувати обставини, які відбиваються на психічному розвитку дитини в подібній ситуації.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 108 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |