Читайте также:
|
III пара - окоруховий нерв - іннервує окові м'язи: При ураженні III пари або їхніх ядер, на відповідному боці виявляються:
- опущення верхнього віка; розбіжна
- косоокість; двоїння в очах; розширення зіниці.
IV пара - блоковидиий нерв - інервує верхній косий м'яз, що повертає око донизу-вбік. При ураженні IV пари або її ядер виникає двоїння в очах при погляді вниз (спускання сходами).
V пара - трійничний нерв - при ураженнях периферичних гілок трійничного иерва ропогоджуєгься шкіриа чутливість обличчя. Розлад рухових частин волокон спричиняє параліч жувальних м'язів, в наслідок чого, різко обмежуються рухи нижньої щелепи, ускладнюється жування їжі, порушується звуковимова. При дослідженні рухової функції нерва, одночасно кладуть пальці обох рук на жувальні і скроневі м'язи та пропонують хворому здійснювати жувальні рухи. На стороні ураження м'язи напружуються слабкіше. При відкриванні рота, щелепа зміщується у хворий бік.
VI пара - відводячий нерв - Пошкодження VI пари і його ядер призводить до збіжної косоокості, двоїнню в очах.
VII пара - лицьовий нерв - При однобічному ураженні лицьового нерва, розвивається параліч нерва і спостерігається низьке розташування брови, щілина ока більш широка, ніж на здоровому боці, вії щільно не змикаються, згладжена носогубна складка, відвисає вугол рота, ускладнені довільні рухи - не вдасться насупити брови і підвести їх вгору, рівномірно надути щоки, витягти губи вперед (як при вимові звука „у"). При цьому, хворі відчувають німіння в ураженій половині обличчя, біль. Порушується слиновиділення (гіперсалівація), спостерігається рясне сльозовиділення.
При огляді обличчя хворого, слід звернути увагу на розташування лобних складок, рівномірність оковнх щілин, виразність носогубних складок і положения куточків рота.
При дослідженні верхньої гілки лицевого нерва хворому пропонують підвести брови, нахмурити їх, замружити очі. При ураженні верхньої гілки виявляється згладжування лобних складок з пошкодженого боку. Стає неможливим насупити брови, щілина ока не закривається - око залишається відкритим.
Для дослідження нижньої гілки лицьового иерва хворому пропонують вискалити зуби, надути щоки, задути свічку. Прн ураженні нижньої гілки з боку пошкодження носогубна складка згладжена, куточок рота опущений і зміщений у здоровий бік; при надуванні щік „парусить" хворий бік, який стає на шляху повітря. Голос стає поглушеним, з носовим відтінком, порушується вимова губних звуків, мовлення змазане, виникає дизартрія.
При периферичному в'ялому паралічі VH пари порушується функція обох гілок нерва і всіх лицевих м'язів, зникають кон'юктнвальний та рогрвичний рефлекси з ураженого боку, у м'язах розвивається атонія і атрофія. При центральному парезі порушується лише функція нижньої гілки, тому що вона відходить від нижньої частини ядра, яка отримує імпульси лише від однієї протилежної півкулі. Верхня частина ядра VII пари має зв'язки з обома півкулями, отже, при центральному парезі, порушується функція лише однієї нижньої гілки на протилежному боці від осередка ураження. При цьому не виявляється атрофії та гіпотонії у м'язах.
IXпара - язикоглотковий нерв - Ураження IX нерва призводять до труднощів ковтання, нерізко виражених спазмів глоткової мускулатури, зниження чутливості глотки, розладів смакової чутливості, порушення слиновиділення (гіперсалівація) - при бульварному паралічі.
X пара - блукаючий нерв - При ураженні блукаючого нерва виявляється в'ялий параліч м'якого піднебіння, глотки та голосових зв'язок. При однобічному ураженні нерва м'яке піднебіння провисає на хворому боці, внаслідок чого, язичок відхиляється у здоровий бік. Під час фонації м'яке піднебіння малорухоме, в наслідок чого голос набуває носового, гугнявого відтінку.
При двобічному ураженні X пари, в наслідок параліча м'якого піднебіння, порушується акт ковтання і рідка їжа через носоглотку потрапляє у ніс. Параліч надгортанника викликає також розлад ковтання -частинки їжі потрапляють до гортані та дихальних шляхів. Змінюється вимова - голос при паралічі голосових зв'язок стає тихим, беззвучним (афонія). Піднебінний та глотковий рефлекси відсутні.
Рухова функція X пари досліджується шляхом визначення рухів м'якого піднебіння а також акту ковтання, фонації. Для дослідження рухової активності м'якого піднебіння, хворому пропонують вимовити звук „а", при цьому звертають увагу на підведення м'якого піднебіння вгору. При ураженні X пари піднебінна занавіска відстає у бік парезу. Одночасно встановлюють, чи симетрично розташовані м'яке піднебіння та язичок. При вимові фрази визначають наявність носового відтінку голосу. Шляхом опитування дізнаються про порушення ковтання, закашлювання під час їжі, потрапляння рідкої їжі у носову порожнину.
XI пара - додатковий нерв - При ураженні додаткового нерва розвивається атрофічний параліч цих м'язів, внаслідок чого, виникає утруднення повороту голови у здоровий бік, відзначається опущення плеча з ураженого боку, схилення голови, тонічні судоми шийних м'язів - кривошия, обмежується можливість підведення руки вище горизонтального рівня.
XII пара - під'язичний нерв. При ураженні ядра або нерва виникає периферичний в'ялий парез язика. Язик при висуванні відхиляється у бік ураження, внаслідок переваги сили м'язів непошкодженого боку. З боку ураження відзначається атрофія та атонія м'язів язика, ця половина має зморщену поверхню та витончений вигляд. При патологічних процесах в ядрах на відповідній половині язика спостерігаються фібрилярні посіпування. Двобічне ураження ядер або під'язичних нервів призводить до нерухомості язика, атонії, атрофії м'язів обох половин язика, порушення мовлення у вигляді в'ялої дизартрії або анартрії. При цьому порушується процес їжі, внаслідок утруднення пересування частин їжі в ротовій порожнині.
При однобічному ураженні корково-ядерних (корково-бульбарних) шляхів, тобто при центральному спастичному парезі, язик також відхиляється у вражений бік, але при цьому не буває атрофії, атонії м'язів, фібрилярних посіпувань. Навпаки, на ураженій половині язика тонус м'язів підвищений (гіпертонія), рухи язика обмежені, виникає спастична псевдобульбарна дизартрія, при якій порушуються рухи лише у протилежній половині язика та в області інервації нижньої гілки лицевого нерва, тому що ядра XII пари та нижні частини ядер VII пари мають зв'язки тільки з однією протилежною півкулею мозку (однобічна пірамідна інервація). При псевдобульбарній дизартрії м'язи язика напружені, артикуляція утруднюється, вимова змазана, невиразна, темп мовлення значно уповільнюється. При двобічному ураженні кортико-ядерних шляхів, розвивається псевдобульбарний спастичний параліч всіх м'язів мовленнєвого апарату, нерухомість язика, спастична анартрія.
Бульбарна дизартрія. При локалізації патологічного процесу в довгастому мозку (лат.-бульбус - цибулина, тобто довгастий мозок), який, як правило, одночасно захоплює, за причиною анатомічної близькості, ядра, корінці або периферичні відділи XII, X, ЇХ або VII пар, виникає важкий синдром бульбарного параліча. При бульварній дизартрії має місце периферичний парез мовленнєвої мускулатури.
У дитячому віці найбільше значення мають однобічні вибіркові ураження лицьового нерва при вірусних захворюваннях або запаленнях середнього вуха. У таких випадках розвиваються в'ялі паралічі м'язів губ, однієї щоки, що веде до порушень на нечіткості артикуляції губних звуків. Рухомість артикуляційної мускулатури обмежена в залежності від ступеню параліча. При двобічних ураженнях спостерігається значне затруднения або відсутність рухів язика, атрофія і атонія м'язів з обох боків, фібрилярні посіпування, опущення м'якого піднебіння, гугнявість, парез голосових зв'язок (афонія), неможливість ковтання, витікання рідкої їжі через ніс, закашлювання, гіперсапівація. Піднебінний та глотковий рефлекс відсутні. Голос слабкий, з назалізованим відтінком, дзвінкі звуки оглушуються, внаслідок парезу голосових зв'язок. Виявляються багаточисел»ні спотворення звуковимови через паретичний стан м'язів язика, глотки Мовлення змазане, невиразне, нечітке. Грубо спотворюється вимова всіх губних звуків за типом наближення їх до єдиного глухого плоскошільового звуку.
Псевдобульбарна дизартрія. Спостерігається при двобічному ураженні рухових корково-ядерних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер черепних нервів стовбура. Відзначається підвищення м'язового тонусу в окремих групах м'язів за типом еластичності - спастична форма псевдобульбарної дизартрії; зниження м'язового тонусу - паретична форма. Характерізується обмеженістю довільних рухів м'язів артикуляційного апарату або їх повною неможливістю, але рефлекторні автоматичні рухи збережені; підсилюються глотковий та піднебінний рефлекси, де-коли зберігаються рефлекси орального автоматизму, виявляються сінкінезії. Язик напружений, відтягнутий назад, кінчик не виразний, відхиляється у здоровий бік, спостерігається салівація. Рухи уповільнені, з обмеженою амплітудою, підвищеною виснажливістю, підвищенням м'язового тонусу, диффузиим пересуванням всього язика - кінчик залишається пасивним та напруженим. В усіх випадках при псевдобульбарній дизартрії порушуються найбільш складні та диференційовані довільні артикуляційні рухи, а мимовільні, рефлекторні рухи збережені. Диссоціашєю у здійсненні довільних та мимовільних рухів визначаються особливості порушення звуковимови -вибіркові труднощі у вимові найбільш складних та диференційованих за артикуляційним укладом звуків (ш, ж, ч, ц, л, р). При спастичній формі глухі приголосні вимовляються дзвінко, порушуються голос, дихання, інтонаційно-мелодійна сторона мовлення.
При паретичній формі - порушується вимова смично-губних (п, б, м), язико-альвеолярних, голосних (і, и, у), відзначається носовий відтінок голосу.
Часто має місце сполучення спастичної та паретичної форм.
Коркова дизартрія. Моторні розлади мовлення різного патогенезу, пов'язані з осередковим ураженням кори головного мозку складають синдром коркової дизартрії.
При однобічному або двобічному ураженні нижнього відділу передньої центральної звивини виникає вибірковий центральний парез м'язів артикуляційного апарату - найчастіше язика, що призводить до обмеження об'єму найбільш тонких, ізольованих рухів, порушується вимова передньоязичних звуків.
У разі однобічних уражень кори домінантної півкулі мозку в нижніх постцентральних відділах кори, виявляється недостатність кінестетичного праксиса. Порушення артикуляції нестійкі та неоднозначні. Пошук певного артикуляційного укладу у момент вимовлення уповільнює темп мовлення, порушує плавність. Спостерігається недостатність лицьового гнознсу, труднощі відчуття та відтворення певних артикуляційних укладів. В таких випадках страждає вимова приголосних звуків, особливо шиплячих та аффрикат.
Однобічні ураження кори домінантної півкулі у нижніх відділах премоторних зон кори спричиняють иедостантість динамічного кінетичного праксиса. При цьому утруднена вимова складних аффрикат, заміни звуків більш простими за артикуляцією, пропуски звуків при збігу приголосних; мовлення напружене, уповільнене. При відтворенні серії послідовних рухів відзначаються труднощі; утруднена автоматизація звуків.
Патологія екстрапірамідної системи та мозочка. Здійснення довільних рухів є функцією пірамідною системи, а їх якість (характеристики) - м'язовий тонус, рівновага, влучність, розмірність та співдружність, плавність та координація - забезпечуються екстрапірамідною системою (ЕПС). До складу ЕПС входять: підкоркові ядра, червоні та чорні ядра, мозочок, вестибулярний апарат, четверогорбок, ретикулярна система.
У білій речовині півкуль мозку розташовані підкоркові (базальні) ядра. До них належать: хвостате ядро, сочевицевидне ядро (шкаралупа та дві блідих кулі), мигдалевидне тіло. Функціонально хвостате ядро та шкаралупа поєднуються у смугасте тіло - стріатум, а бліді кулі разом із чорною субстанцією та червоними ядрами - в бліде тіло - паллідум. Разом вони складають стриопалідарну систему, яка забезпечує фон „передуготованості" до здійснення рухів, а також найбільш економні витрати м'язової енергії в процесі здійснення рухів, сприяють удосконаленню та автоматизації рухів в процесі навчання їх виконання. За морфологічними, функціональними особливостями та філогенетично - паллідум є більш старим, ніж стріатум утворенням. Між ними існує тісний взаємозв'язок.
Функція ЕПС регулюється корою, яка має її представництво. Підкоркові ядра мають тісний зв'язок із зоровими буграми. Схематично ЕПС має наступний вигляд: кора мозку - хвостате ядро та шкаралупа - бліді кулі - червоні та чорні ядра середнього мозку - рубро-спинальний путь Монакова - перехрест цих путів:
а) менша частина цих путів прямує до мотонейронів рухових ядер черепних нервів - рухові ядра черепних нервів - рухові черепні нерви - мімічні м'язи та м'язи артикуляційного апарату.
б) більша частина волокон Монакова прямує у бокові стовпи спинного мозку - мотонейрони передніх рогів спинного мозку – передні рухові корінці спинного мозку - спинно-мозкові нерви - м'язи кінцівок та тулуба.
Таким чином, периферичні мотонейрони ядер рухових черепних нервів та передніх рогів спинного мозку мають потрійну іннервацію як з боку пірамідної, так і з боку ЕПС та мозочка через червоні яфдра та рубро-спинальні путі. Периферичні мотонейрони здійснюють переробку (інтеграцію) трьох видів імпульсації - від пірамідної, ЕПС та мозочка - і до м'язів спрямовуються тільки ті імпульси, які більшою мірою відповідають кожній конкретній руховій ситуації.
ЕПС здійснює складні безумовно-рефлекторі (інстинктивні і автоматизовані) рухи, для яких вищою чутливою структурою є зорові бугри та гіпоталамус. У нижчих тварин підкоркові ядра є вищим органом моторики. У вищих тварин та людини ЕПС має підлегле положення до пірамідної системи і виконує міостатичну функцію, формуючи готовність м'язів до реалізації довільних рухів, пов'язаних з діяльністю пірамідної системи. Вказана функція ЕПС є обов'язковим компонентом кожного рухового акту, завдяки чому рухи стають плавними, гнучкими, точно розміреними у часі та просторі, забезпечуючи оптимальну позу тіла, завдяки розподілу імпульсів та включенню в роботу тих або інших груп м'язів. Завдяки тісним зв'язкам із зоровими буграми (таламусом) та гіпоталамусом, що відіграють суттєву роль в емоційному житті та вегетативних реакціях. За участю ЕПС відбуваються виразні мімічні рухові акти і так звані, психорефлекси.
При ураженні підкоркових вузлів порушуються рухові акти, що проявляється у вигляді гіперкінезів або рухової адинамії. Можливі розлади темпа мовлення, різкі зміни в емоційній сфері - підвищується збуджуваність, роздратованість, схильність до афективних спалахів. В інших випадках - уповільненість мислення, емоційна тупість, бідність мотивів.
Екстрапірамідна дизартрія. Порушення звуковимови при ураженні екстрапірамідних ядер та їх зв'язків з іншими структурами мозку, зокрема із корою головного мозку, визначаються:
• зміненнями м'язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі;
• наявністю вимушених рухів (гіперкінезів);
• порушеннями пропріцептивної вфферентації від мовленнєвої мускулатури;
• порушеннями емоційно-рухової іннервації.
При збереженому об'ємі рухів, виникають труднощі у збереженні та відчутті положення органів артикуляції, що пов'язано із постійною зміною м'язового тонусу та проявами вимушених рухів. При екстрапірамідній дизартрії часто спостерігається кінестетична диспраксія. У спокійному стані можливі легкі коливання м'язового тонусу - дистонія або його зниження - гіпотонія. Під час говоріння, у стані схвильованості, емоційного напруження, спостерігаються різке підвищення м'язового тонусу та вимушених рухів. Особливостю цього порушення виявляються у відсутності стабільних та однотипних порушень звуковимови, труднощі автоматизації звуків; розладах мовленнєвої просодики: темпа, плввності, гучності, висоти та тембру голосу, акцептувції та мелодики.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 174 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |