Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особливо це стосується про­фесій судців, учителів, лікарів тощо.

Норми, принципи, поняття — загальнолюдські моральні цін­ності, конкретизує у певних професіях професійна мораль. А її особливості вивчає професійна етика.

Отже, професійна етика — це такі моральні обов'язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег, до партнерів, до членів суспільства. Це усвідом­лення своєї моральної відповідальности й готовности виконувати свій професійний обов'язок.

Професійна етика включає також поняття професійного обов'язку, професійної відповідальности, професійної совісти. А ці поняття перетинаються з іншими (близькими) рисами: професійна честь, профе­сійна гідність, професійна справедливість, професійний такт.

Учені підкреслюють, що професійна етика регулює відносини керівника й підлеглого, фахівця і клієнта, бізнесменів з іноземця­ми тощо.

У кожній із цих галузей головним об'єктом діяльности є лю­дина, котра вправі сподіватися і сподівається на ставлення до се­бе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, співчуття, розуміння. Вже давно сформовано кодекс чести лікаря, юриста, педагога, який регулює їх професійну поведінку.

У наш час соціальні структурні зміни зумовили виникнення нового прошарку — підприємців малого бізнесу, а також форму­вання нового типу управлінця-менеджера.

Розвиток науково-технічного прогресу, зокрема його інфор­маційна хвиля, вимагає іншого типу управління і ставить надви­сокі вимоги до керівника. Сучасний тип управлінця — менеджер-організатор. Він може зробити кваліфікований висновок лише на підставі колегіального, всебічного обговорення та вивчення пев­ної ситуації, виваженості оцінок, аналізу суті справи. Більше то­го, він може моделювати складну ситуацію і за допомогою комп'ютера своєрідно її «програвати», досягаючи оптимального вирішення того чи іншого завдання.

Керівник повинен володіти даром передбачення, високими ор­ганізаторськими здібностями, бути компетентним, мати міцне здоров'я, високорозвинутий інтелект та відповідний рівень культури.

Менеджер повинен уміти встановлювати контакт з оточуючими на основі поваги, взаєморозуміння, ввічливости, тактовности; дотри­муватись свого слова, бути пунктуальним, коректним і відповіда­льним за свої рішення та вчинки, які мають бути адекватними си­туації.

Сенсом життя людини, його центром можуть бути:

♦ Робота. Не тільки основний, а й додатковий час витрача­ється на роботу.

♦ Друзі. Вони з'являються на основі співробітництва. Тільки на роботі можна себе реалізувати. Ідеї та принципи, що спо­відує людина, є передумовою більш ефективної роботи.

♦ Гроші. Задоволення поглинають фінанси. Друг чи друзі ви­бираються залежно від їх економічного стану. Вороги — це еко­номічні конкуренти. Самооцінка залежить від розміру капіталу. Хорошими принципами будуть ті, що дозволяють робити гроші та управляти ними.

♦ Родина. Найвищим задоволенням є спільна діяльність, по­в'язана з сім'єю. Друзі — це друзі сім'ї. Реалізація власного «я» найбільш розкривається в родинних стосунках. Сповіду­ються правила та принципи, які підтримують силу і єдність сім'ї.

Такими центрами людського життя можуть бути дружина чи чоловік, задоволення, реалізація свого «я», друг чи друзі, ворог чи вороги, володіння власністю.

При цьому внутрішня безпека залежить від того, як ставиться до людини чоловік чи дружина, як його сім'я сприймається ін­шими. Вона визначається рівнем доходів або базується на репу­тації (залежно від того, що є центром життя). Але ніхто не за­страхований від того, що з певних причин сім'я може не скластися, робота може бути втрачена чи настане фінансове фіа­ско. Результат — сильна життєва криза, з якої далеко не кожному вдається вийти гідно.

І лише тоді, коли центром життя людини є принци­пи, що базуються на основі християнської етики, всі життєві ра­дості, задоволення й негаразди вона сприймає по-іншому, мудро.

Задоволення отримує від практично будь-якої усвідомленої діяльности. Відпочинок — важлива частина збалансованого жит­тя. Друзі — це партнери у взаємозалежному житті, з якими ді­ляться, кого підтримують і на кого спираються. «Ворогів» немає, а є люди з іншими позиціями, яких необхідно зрозуміти. Самореалізація — це оцінка себе й інших людей, як унікальних, талано­витих, творчих. Вони можуть багато досягти, працюючи разом чи незалежно. Принципи — це природні закони, які не можна пору­шувати безкарно. Їх дотримання зберігає цілісність особистости та приводить до істинного розвитку і гарантує щастя.

Правильні принципи — це надійний орієнтир для самовдосконалення, ядро внутрішньої безпеки. Це компас, який направляє, куди йти, і показує, як туди дістатися. Віра в успіх дає можливість піднятися над ситуаціями, емоціями, обстави­нами і бачити картину в цілому. Ви стаєте впевненою в собі, знаючою, активною людиною, незалежно від ставлення, поведін­ки та дій інших людей. Ваш поточний фінансовий стан та інші сучасні обставини не є визначальними для ваших рішень і дій.

Дотримання чи недотримання моральних норм і принципів формують відповідний авторитет керівника, менеджера. Лише на основі моральних засад авторитет особистости керівника буде міц­ним і довготривалим, або навпаки — неміцним і змінним.

13.3. АВТОРИТЕТ ОСОБИСТОСТИ.

АВТОРИТЕТ — це соціальна роль, з якою пов'язані відповідні якості співробітників: високий рівень управлінських рішень, уміння вирішувати виробничі проблеми та конфлік­ти, адекватне прогнозування тощо.

Авторитет — це також психологічний стан особистости, що ви­конує цю роль. Він складається з усвідомлення своїх можливостей і компетенції, розуміння того, чого чекають від нього інші, визнання своїх прав і привілеїв. Тому зростання авторитету керівником роз­цінюється як особиста перемога, а його втрата — як трагедія.

У зв'язку з цим необхідно розглядати дві сторони авторитету — авторитет посади (тобто відповідний рівень обов'язків, відпові­дальности, прав, які надає і вимагає дана посада) й авторитет осо­бистости, який характеризується відповідним рівнем ділових і ор­ганізаційних умінь та здібностей, морально-психологічних рис та принципів.

В ідеалі авторитет особистости перевищує авторитет посади. Добре, коли вони збігаються, тоді керівника характеризують як відповідальну особистість, яка добре знає коло своїх обов'язків і не зловживає своїми правами.

Авторитет проявляється та підтримується у виявленні поваги, врахуванні думки, в хороших результатах роботи, симпатії з боку співробітників.

Але авторитет особистости може бути нижчим, ніж авторитет посади, іншими словами, працівник не відповідає займаній поса­ді, вимогам.

Внутрішньо це виявляється у блокуванні інформації, що ви­кликає сумнів в особистому авторитеті (небажання помічати не­гативні явища, за які керівник несе відповідальність, перебіль­шення досягнень, неадекватна реакція на критику). Це прояв­ляється також у прагненні уникнути таких ситуацій, в яких могла б виявитися особиста некомпетентність.

Зовні в організації це виявляється у прояві неповаги з боку співробітників, особливостях кадрової політики, у погіршенні морально-психологічного клімату в підрозділі, ставленні праців­ників до своїх обов'язків.

Це логічні наслідки ситуації, в якій постійно йде пошук «вин­них», а висунуті ідеї, пропозиції оцінюються тим, наскільки вони відповідають думці «авторитету».

У зв'язку з цим виникає проблема організації робочого місця та режиму роботи керівника.

13.4. КЕРІВНИК: НОР­МИ ПОВЕДІНКИ.

ОСОБЛИВІСТЬ роботи керівника полягає в тому, що йому необхідно постійно спілкуватися з людьми і працювати з інфор­мацією. Таке інформаційне навантаження може призвести до цейтноту, нервовости, тобто стресів.

В екстремальних умовах людина може виявити максимум хороб­рости та кмітливости. Але якщо такі умови супроводжують її кожного дня, то працездатність різко знижується, швидко з’являється втома.

Частий стрес призводить до того, що в організмі страждає найслабша ланка: підвищений артеріальний тиск перетворюється на гіпер­тонію, порушення в роботі серцевого м'яза викликають інфаркт.

Охорона праці пов'язана не тільки з професійними умовами (шкідливі речовини, висота, вібрація тощо). Охорони потребує і розумова, в тому числі й управлінська праця.

Організм — це дуже тонкий механізм, який потребує культури ставлення до нього, професіоналізму. Про неприйнятні умови, перевтому він повідомляє головним болем, відсутністю апетиту, безсонням та іншими ознаками.

Талант керівника ніколи не розповсюджується на всі щаблі управлінської культури. Не поспішайте на вищу посаду, можли­во, то буде недосяжний рівень вашої компетентности.

Кабінет — робоче місце не тільки господаря, а й усіх, хто з ним зустрічається.

Як свідчать вибіркові дослідження, шум у багатьох адмініст­ративних приміщеннях перевищує допустимий рівень. Тому двер­на оббивка, подвійні двері та віконні рами, звукоізоляційні пере­городки — це не розкіш, а необхідність.

Не лише звуки, а й колір має психологічний вплив на людину, її самопочуття. Знання властивостей кольору, вміле їх поєднання в адміністративних приміщеннях підвищує працездатність, зни­жує втомлюваність і роздратованість.

Одна із актуальних проблем сьогодні — оцінка режиму управлінської (розумової) праці з інформаційних позицій.

У голові людини міститься 15 мільярдів нервових клітин-нейронів. Їх робота організована так, що одні клітини працюють, інші — відпочивають. Наприклад, перед вами стоїть актуальна професійна проблема. Частина нервових клітин мобілізується, будується локальна ієрархічна структура — цільовий ансамбль, розподіляються функції, підключається енергія. Через деякий час налагоджується нормальна робота. Клітини мозку працюють. Ви приходите додому і налаштовуєтесь на іншу проблему. Поперед­ня ніби забувається, йде мобілізація інших нервових клітин, зби­рається повний ансамбль, який отримує основну енергетичну підтримку.

Наступного дня, прийшовши на роботу, ви знаходите «професійний» ансамбль цілим і збереженим, клітини відпочили і після деякого налаштування починають працювати. Якщо ж до справи не повертатися кілька днів, то необхідно більше часу на підготовку, аж до повної мобілізації. Суть приказки «понеділок — важкий день» полягає в тому, що чим довша перерва, тим більше часу необхідно для налаштування на діяльність.

Інша приказка каже: «Відпочинок — це зміна діяльности». Ко­ли підключено кілька ансамблів нервових клітин, необхідно вмі­ти вчасно переключатися.

Якщо побудовано багато ансамблів і переключення є частими та раптовими, з дефіцитом часу на настройку, то виникає невроз.

Все, що людина бачить, вона поєднує з тим, що чує і про що думає — так здійснюється інформаційний синтез. Якщо ж інфор­мація надходить несвоєчасно, дуже швидко чи у великому обся­зі — синтез не виникає, а створюється інформаційний шум, який призводить до втрати попередньої інформації, ускладнює прийом і опрацювання нової.

До нервового напруження, а при частому повторенні — до нев­розів призводить також інформаційна диверсія (високий рівень шуму, що заважає зосередитись; нав'язування інформації, яка вас не цікавить; музика чи шум під час відпочинку).

Об'єм інформації і коло людей, з якими керівник повинен ма­ти справу, збільшуються в міру того, як він піднімається по схід­цях посадової драбини.

Як стверджують гігієністи, без втрат для свого здоров'я одна людина в змозі регулювати зв'язки не більше, ніж на трьох — чо­тирьох ступенях адміністративної системи (на кожній з яких по п'ять-сім безпосередніх підлеглих).

Мозок працює не менше ніж 16 год. на добу. Тільки під час сну, коли один ансамбль нервових клітин переключається на ін­ший, центральна нервова система відпочиває.

Безсоння — ознака порушення інформаційного режиму, ефек­тивніше з нею боротися не за допомогою ліків, а виправленням свого інформаційного режиму.

Рекомендується починати день творчою роботою, а закінчува­ти — рутинною, монотонною, адже найрозумніші думки прихо­дять частіше за все зранку («Ранок вечора мудріший»), при умові, що можна не поспішати, зібратися з думками.

Необхідно зробити так, щоб людина керувала своїми справа­ми, а не навпаки. Володіючи такою культурою управління, мож­на багато і продуктивно працювати, менше стомлюватися, не хворіти на професійні захворювання.