Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Право власності та інші речові права у сфері господарювання

Право власності, як зазначено у назві ст. 134 ГК, є основ­ним речовим правом у сфері господарювання.

В економічному аспекті власність — це присвоєння матері­альних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територі­альній громаді, окремому колективу чи індивіду. Це матері­ально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матері­альних благ — це суспільні відносини власності, які характе­ризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежу­ванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні влас­ника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

Економічні відносини власності дістають юридичне закріп­лення у праві власності, яке виникає внаслідок правового ре­гулювання зазначених економічних відносин. Правове регу­лювання відносин власності є одним з найважливіших на­прямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об'єктів: засоби і способи правової охорони відносин власності тошо.

Сукупність зазначених правових норм, шо регулюють відно­сини власності, становить право власності в об'єктивному ро­зумінні.

Право власності в суб'єктивному розумінні є основним ре­човим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користуван­ня і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності.

Володіння — не закріплення матеріальних благ за конкрет­ними власниками — індивідами і колективами, фактичне утри­мання речі у сфері господарювання них осіб.

Користування — пе вилучення з речей їхніх корисних влас­тивостей, які дають можливість задовольнити відповідні по­треби індивіда чи колективу.

Розпорядження — це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

Зазначені повноваження власник реалізує на свій розсуд (тобто за своїм інтересом, незалежно від волі і бажання інших осіб), одноосібно або спільно з іншими суб'єктами. Реалізую-чи свої повноваження, власник у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві влас­ності, праві господарського відання чи праві оперативного уп­равління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених, зокрема, ст. 133 ГК.

Господарське законодавство (ч. 2 ст. 134 ГК) закріплює можливість використання в господарській діяльності майна, що перебуває у спільній власності двох або більше осіб (співвлас­ників), тобто спільного майна, яке може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної влас­ності (частини 1, 2 ст. 355 ЦК). Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності, права та обов'язки співвласни ків такого майна встановлені, крім норм ГК. також поло-м-ннями Глави 26 «Право спільної власності» ЦК України - статті 355—372).

У Господарському кодексі (ч. З ст. 134) знайшло відобра­ження положення її. 7 ст. 92 Конституції України, згідно з і ким правовий режим власності визначається виключно зако­нами України. До таких законів, зокрема, відносяться Цивіль­ній кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України від 21 вересня 2006 р. «Про управління суб’єктами державної власності», Закони України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування»,;.и 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної іл комунальної власності», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» тощо.

Серед повноважень власника ГК виділяє такий вид як організаціпно-установчі повноваження, шо мають безпосереднє підношення до здійснення господарської діяльності.

Одним з основних організапійно-усгановчих повноважень власника майна ч. 1 ст. 135 ГК називає його засновницькі повноваження:

по-перше, власник має право засновувати господарські орга­нізації: одноосібно (унітарні підприємства) або спільно з іншими і.ллсниками (корпоративні підприємства) на основі належного • ічм\ (їм) майна або здійснювати господарську діяльність в піших формах господарювання, не заборонених законом. Госпо­дарські організації, щодо заснування яких йдеться в ч. 1 ст. 135 ГК. можуть створюватись різних видів і організаційних форм, встановлених ст. 63 ГК;

по-друге, якщо власником є громадянин, він може обрати іаку організаційну форму підприємництва як підприємець без статусу юридичної особи (ч. 1 ст.!28 ГК);

по-третє, власник на свій розсуд визначає мету і предмет юсподарської діяльності утвореного ним суб'єкта господарю­вання. Метою господарської діяльності є задоволення суспіль­них і особистих потреб, а предметом — систематичне здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої госпо­дарської діяльності (ч. 1 ст. 62 ГК);

по-четверте, власник на свій розсуд визначає також струк­туру утвореного ним суб'єкта господарювання (види і назву виробничих структурних підрозділів, а також види і назву функціональних структурних підрозділів апарату управління), склад і компетенцію його органів управління, порядок викорис­тання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта гос­подарювання;

по-п 'яте, власник приймає рішення про припинення відпо­відно до законодавства господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших нормативно-правових актів.

Однією із форм правового режиму майна, закріпленого за суб'єктом підприємництва, є право господарського відання.

Право господарського відання — це речове право суб'єкта підприємництва, який, так само як і власник, володіє корис­тується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний ха­рактер, то суб'єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві гос­подарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна, яке (повноваження) він може реалізувати лише за згодою власника. Випадки одер­жання такої згоди передбачені ГК та іншими законами.

Право господарського відання, крім обмеження суб'єкта підприємництва у розпорядженні окремими видами майна зго­дою власника (уповноваженого органу), характеризується і тим, що власник майна, закріпленого за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням та збереженням належ­ного йому майна. Такий контроль може здійснюватись влас­ником як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. Проте в будь-якому випадку такий контроль не повинен при­зводити до втручання в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з ч. З ст. 136 ГК право господарського відання захи­щається за допомогою тих же положень закону, що і право власності. Важливе значення для захисту права господарсько­го відання має вказівка закону (ч. 2 ст. 136 ГК) на те, що суб'єкт підприємництва, який здійснює господарювання на основі права господарського відання, є підприємством. Статус юридичної особи, яким наділене підприємство, дозволяє тако­му суб'єкту підприємництва не лише закріпити за ним майно засобами бухгалтерського обліку і тим самим відокремити його від майна інших суб'єктів господарювання, власника тощо, але і нести відповідальність за своїми зобов'язаннями закріп­леним за ним майном, звертатися до суду за захистом поруше­них майнових прав в тому числі і в тому випадку, коли таке порушення мало місце з боку власника.

Право оперативного управління — це речове право суб'єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тоб­то самостійну систематичну господарську діяльність, спрямо­вану на досягнення економічних, соціальних та інших резуль­татів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб'єк­том господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у ме­жах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Так, відповідно до ч. З ст. 76 ГК майно казенного підприє­мства закріплюється за ним на праві оперативного управлін­ня в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне під­приємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК).

На прикладі казенного підприємства можна бачити, що право оперативного управління відрізняється від права господарсь­кого відання за такими ознаками:

а) казенне підприємство або інший суб'єкт господарюван­
ня, який здійснює некомерційну господарську діяльність, по­
стійно фінансується власником. Як зазначено в ч. З ст. 76 ГК, фінанси казенних підприємств є єдиними з фінансами дер­жавної казни. Суб'єкт господарювання на праві господарсько­го відання здійснює підприємницьку діяльність за рахунок отриманих від неї доходів, тобто на основі самофінансування;

б) казенне підприємство, як суб'єкт права оперативного управління, розпоряджається своїми коштами відповідно до фінансового плану і плану розвитку казенного підприємства.
Розподіл та використання прибутку (доходу) казенного підприєм­ства визначаються фінансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому для державних комерційних під­приємств.

Як і при праві господарського відання, власник майна, за­кріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом гос­подарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосе­редньо або через уповноважений ним орган. Проте межі уп­равління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж при праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єктом господарювання не за призначенням.

Так, згідно з ч. З ст. 77 ГК орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству май­на, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначен­ням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Право оперативного управління захищається законом відпо­відно до положень, встановлених для захисту права власності.