Читайте также:
|
Відомий німецький вчений Альберт Ейнштейн свого часу зауважив: «Знання - це досвід, все решта - інформація» [43, 94]. Втім, такої, здавалося б неспростовної істини, не так уже й легко дотриматись у педагогічній практиці. Давно минулися часи, коли людина навчалася працюючи. Мірою ускладнення та розподілу праці (спеціалізація), та урізноманітнення людської діяльності теоретичні знання стають дедалі абстрактнішими, збільшується відстань між безпосередньою практикою життя і науковими дисциплінами, а наразі виникає й проблема їх наближення та адаптації до потреб та умов реального людського життя. Отже, зважаючи на це, можна стверджувати, що соціальне-практичне спрямування змісту шкільних знань має бути неперервним і цілеспрямованим педагогічним процесом. Він реалізується як завдяки наповненню окремих шкільних дисциплін відповідним змістом та методиками, так і завдяки впровадженню в шкільні програми спеціальних навчальних курсів. Щодо першого механізму, то він уже був частково розглянутий на прикладі викладання предметів природничо-математичного циклу і літератури. На додаток можна навести приклад зміни підходів щодо викладання іноземних мов у сучасних західноєвропейських країнах.
Вивчення кількох іноземних мов ще донедавна вважалось атрибутом елітарної освіти в Європі, але сьогодні воно стало загальновизнаною вимогою і нормою для базової середньої школи. А в деяких країнах Європи (Швейцарії, наприклад) дві іноземні мови вивчаються вже на рівні початкової школи. При цьому виразно зменшується вчительська увага до засвоєння учнями граматичних знань, натомість педагогічний наголос робиться на формуванні навичок спілкування іноземною мовою. На думку європейських педагогів, дітей необхідно озброювати, насамперед, умінням вчити іноземну мову. Таке уміння дуже важливе в умовах пожвавлення міграційних та інтеграційних процесів у європейському просторі, за яких будь-коли і будь-яка мова може знадобитись [72, 18].
Громадянська, політична, суспільствознавча освіта у сучасних західноєвропейських країнах також підлягають перегляду з точки зору їх практичного спрямування. Така освіта, на думку європейських педагогів, повинна мати на меті, насамперед, засвоєння учнями політичних і громадянських форм поведінки у демократичному суспільстві, а не заучування самих лише політичних термінів, від якого мало користі. Учнів потрібно озброювати розумінням будови реального людського світу, в якому їм доведеться жити, допомагати осмислювати майбутні завдання та перспективи, щоб вони не були сліпими мандрівниками у незрозумілому для них бутті.
У процесі вивчення законодавства та правознавства (мається па увазі засвоєння норм та правил суспільного співжиття) головний наголос, на думку європейських фахівців, необхідно робити на практичному боці правової освіти, на аналізі реальних життєвих ситуацій та обставин застосування тих чи інших законів. Юридична грамотність школярів - це не стільки формальне нагромадження знань про правоохоронну систему суспільства, скільки вміння застосовувати набуті знання у повсякденному житті [60, 274].
Цікавим є підхід норвезьких педагогів до цих проблем. Вирішуючи завдання модернізації базової освіти, вони розглядають практичну, соціальну й культурну діяльність як метод, який можна застосовувати у ході вивчення всіх шкільних дисциплін. Якою саме має бути така діяльність залежить від того; інтегральним компонентом якого навчального предмета вона стає [5, ІЗ]. Понад те остання за часом широкомасштабна реформа середньої освіти в Норвегії забезпечила умови для виокремлення «Практичної, громадської й культурної діяльності» у якості самостійної шкільної Дисципліни. В типових навчальних планах для базових шкіл на Цей предмет відводиться 50 годин на рік для 1-3-х класів; 75- для 4-х класів; 150 - для 7-9-х класів [6, 98]. Основна мета цього навчального курсу - надати учням необхідних знань та практичних навичок, які забезпечать їм можливість брати реальну і плідну участь у житті суспільства, починаючи уже з шкільних років.
До самостійних дисциплін, які останнім часом вводяться до навчальних програм базових європейських шкіл з метою їх наближення до потреб і реалій суспільного життя і адекватної соціалізації учнів, належать також і «Сімейна економіка» та «Технологія». І, хоча зазначені навчальні предмети входять до обов'язкових базових шкільних програм далеко не всіх західноєвропейських країн, їх популярність дедалі зростає.
Сімейна економіка - це достатньо універсальна дисципліна, яка надає різноманітних знань та вмінь, необхідних у організації домашнього господарства: як економити електроенергію, як раціонально використовувати сімейний бюджет, як підтримувати задовільний санітарно-гігієнічний стан у помешканні, як поводити себе з людьми, які мають психофізичні вади, людьми похилого віку тощо. Дехто з європейських педагогів вважає, що цей навчальний предмет повинен вивчатись упродовж усіх років шкільної освіти [60, 162].
Дисципліною такого ж важливого життєво-практичного значення є й «Технологія». Це - типовий інтегрований та інтегруючий навчальний предмет. З одного боку, він надає учням змогу систематизувати, синтезувати й використовувати у практичній діяльності знання, отримані на уроках з інших предметів - математики, фізики, хімії, геології, історії та ін. З іншого, - набуті в межах цього курсу вміння та навички користування різноманітними приладами відео та аудіотехнікою і електронно-обчислювальними машинами значно розширюють пізнавальні можливості учнів у найрізноманітніших сферах життя. Ось як говорить про цю дисципліну французький фахівець Бернар Соваж: «Технологія» відкриває дітям доступ до створеного людиною світу й породжує бажання діяти в ньому, бути активним співучасником поступу людства шляхом прогресу? |69, 56].
До оновлених нещодавно англійських програм «Технологія» також увійшла як обов'язковий предмет. У змісті цього навчального курсу важливе місце посідають знання, пов'язані з інформаційними технологіями.
У школах Німеччини викладається такий узагальнений навчальний предмет як «Політехніка-працезнавство». Подібні навчальні курси можуть набувати певної специфіки в окремих землях і охоплювати найрізноманітніші знання в галузі техніки, економіки, домашнього господарства, профорієнтації- Для ФРН є характерним розвиток так званого корпоративного навчання, яке поєднує традиційні і нові навчальні дисципліни, такі як: «Технічна праця», «Економіка», «Домоведення», «Текстильні роботи» і таке інше. До того ж, спостерігається явище «розчинення» загальнотехнічних, соціальних, професійних, економічних, профорієнтаційних знань у змісті різних навчальних предметів [33].
Продовжує поліпшуватись і трудова підготовка європейських школярів. У більшості західноєвропейських країн праця входить до переліку обов'язкових предметів у базових школах. Відбувається зокрема, і перегляд цих навчальних курсів на предмет їх урізноманітнення, збагачення та збільшення відведених на них годин у тижневому розкладі. Зокрема, в Англії на уроки праці відводиться дві години на тиждень в молодших класах, а в базовій школі праця зараховується до обов'язкових елективних (за вибором) предметів і обіймає 4-7 годин тижневого розкладу. В англійських шкільних програмах наголошується, що трудова підготовка повинна спрямовуватись, передовсім, на розвиток творчих навичок школярів, на забезпечення їх готовності виявляти, вивчати і вирішувати проблеми [21]. У такий спосіб англійські школи прагнуть виконати соціальне замовлення в галузі освіти, яке М. Бейкер визначає таким чином: «Школи повинні краще готувати молодь до сучасного життя, особливо до праці у високотехнологічному і динамічному комп'ютерному світі» [46, 4]. В Італії уроки праці рівномірно розподіляються за всіма роками навчання у середній школі і передбачають заняття упродовж трьох обов'язкових годин на тиждень [24, 53].
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 88 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |