Читайте также:
|
Єгоров Г.С., Лавриченко Н.М., Мельниченко Б.Ф.
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗМІСТУ БАЗОВОЇ ОСВІТИ У
КРАЇНАХ ЗАХОДУ.
К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2003. - 186 с.
[s-Egor-ZmistEd1 z Szkola-12] 231 000 43 str ukr
25-XII-2003
У монографії розглянуто провідні тенденції розвитку змісту базової освіти і основні концептуальні засади педагогічного відбору та конструювання змісту шкільних знань у країнах Заходу. Висвітлено теоретичні і практичні питання модернізації змісту базової освіти та особливості дидактичного супроводу шкільного навчального процесу. Дослідження має порівняльно-педагогічне спрямування і окреслює перспективні напрями реформування української школи.
Для науковців, управлінців в галузі освіти, керівників навчальних закладів, учителів, методистів, студентів та аспірантів педагогічних вузів.
Вступ
Процес пізнання людиною себе і світу є чи не найскладнішим для вивчення і наукового пояснення. Дослідити його глибинні закономірності прагнули представники різних філософських наукових шкіл, починаючи ще з найдавніших часів. Сучасні філософія, психологія, фізіологія, соціологія та інші науки гуманітарного спрямування мають суттєві здобутки у цій царині. Натомість примноження нових наукових відкриттів не лише не звужує, а навпаки, розширює коло нез'ясованих проблем у дослідженні пізнавальної діяльності людини.
Де межа між істиною та ілюзією? Чи здатна людина справді адекватно і об'єктивно сприймати і відображувати дійсність? Як визначати й вимірювати ступінь цієї адекватності чи об'єктивності? Яким повинен бути мінімально-необхідний обсяг знань людини, за наявності якого особистість дійсно зможе мати наукову картину світу? Кожен має беззаперечно довіряти нагромадженому колективним людським розумом масиву знань, чи повинен бути неупередженим, критичним і самостійним дослідником у вирі явищ, фактів, інформації? Відомий німецько-американський учений Еріх Фромм зауважує з цього приводу, що людина не повинна керуватись поширеними в її суспільстві кліше про істинне, реальне, розумне. Адже суспільство, нав'язуючи такі кліше, здатне здійснювати репресивний і дегуманізуючий вплив на особистість [52, 1381.
Особливо гостро ці та інші проблеми постають у контексті розвитку педагогічної науки як такої, що покликана не лише вивчати навчальні процеси як різновид пізнання, а й забезпечувати їх ефективний перебіг з дотриманням дійсно гуманістичних цінностей і орієнтирів суспільного поступу. Провідна роль у забезпеченні організаційних, технологічних, методологічних і змістових засад цього процесу відводиться дидактиці. То ж природно, що саме цей підрозділ педагогічної науки постійно перебуває в центрі уваги педагогів різних країн.
Щоправда дидактика, особливо шкільна, досить часто опиняється об'єктом гострої критики. Їй, зокрема, дорікають за нездатність оперативно реагувати на досягнення НТР, недостатню увагу до виховних аспектів пізнавальної діяльності учнів, за відірваність від практики, формалізм, за відсутність фундаментальних теоретичних розробок.
Надзвичайно гострі дискусії точаться довкола проблем формування змісту освіти і особливо в західних, високорозвинених країнах. Тут схильні пов'язувати з їх вирішенням можливості забезпечувати конкурентоспроможність та угаразділість спільноти. Зміст освіти, і це справедливо, розцінюється у цих країнах як національне багатство, яке реалізуються в духовному і матеріальному потенціалі суспільства. Золотим фондом цього багатства правомірно вважається зміст базової освіти, який є необхідним підмурком для усіх подальших ментальних надбудов, або інтелектуальних надбань суспільства загалом і кожної особистості зокрема.
Педагоги західних країн, прагнучи адекватно відповісти на виклики і вимоги сучасності, докладають значних зусиль з метою гуманізації та гуманітаризації змісту шкільної освіти, модернізації змісту навчальних предметів з урахуванням реалій наукового та культурного поступу, впливу глобалізаційних та інтеграційних процесів на розвиток національних освітніх систем, а також з метою забезпечення високої якості знань, системного і систематичного їх надання усім і кожному упродовж усього життя.
Характерною ознакою західних спільнот є прагнення поєднати і за можливості урівноважити раціоналістичні і суб'єктивістські тенденції їх поступу. Це позначилося, зокрема, і на суперечливості тенденцій розвитку змісту шкільної освіти в західних країнах: з одного боку, він зазнає фундаменталізації та стандартизації (особливо це стосується базової освіти), а з іншого, цей зміст підлягає диференціації, інтеграції, адаптації з урахуванням різноманітних за пізнавальними інтересами та соціокультурним походженням контингентів школярів.
Плюралістичність, як невід'ємна риса сучасного західного способу життя, виявляє себе, значною мірою, і в освіті. Можна сперечатись з приводу того, добре це, чи погано, але західна педагогіка не дає однозначних і остаточних відповідей щодо теоретичних та практичних засад реалізації змісту навчання у сучасній школі. Вирішення низки проблем, що постають у цій науково-практичній площині, передбачає відкритий педагогічний дискурс, у процесі якого і мають бути віднайдені відповіді на актуальні питання сучасної дидактики: який саме зміст базової освіти відповідає потребам людини сучасного суспільства; як поєднати вимоги, що їх висуває до майбутнього спеціаліста сучасне виробництво, з потребами та інтересами розвитку дитини: як знівелювати протиріччя між соціальним замовленням на освіту та її змістом і існуючими у сучасній школі умовами навчання тощо. З цієї точки зору досить плідним виявляється досвід західних країн у залученні фахівців різної кваліфікації - науковців, політичних і державних діячів, підприємців, представників громадських організацій і просто пересічних громадян до вирішення проблем формування змісту сучасної шкільної освіти. За такого підходу неконструктивні дорікання на адресу педагогів поступаються місцем активному сприянню громадянського суспільства у визначенні освітніх пріоритетів і відповідному перерозподілові відповідальності за здійснений вибір. Зауважимо, що за умови такого перерозподілу компетенцій, за педагогами західних країн зберігається провідна роль у забезпеченні необхідного рівня якості освітніх послуг.
Прагнення докладніше розглянути ці та інші проблеми, ті неоднозначні і суперечливі процеси, які відбуваються на сучасному етапі формування змісту навчання у західній школі, зумовили здійснення співробітниками лабораторії порівняльної педагогіки Інституту педагогіки АПН України спеціального наукового дослідження. Пропонована увазі читачів монографія висвітлює підсумки цієї науково-пошукової роботи.
Насамперед, нами був здійснений аналіз теоретичних основ формування змісту шкільної освіти у країнах західного типу. Йдеться, передовсім, про наукові здобутки західних вчених у визначенні критеріїв добору шкільних знань, а також засадових принципів їх практичної реалізації. Особлива увага приділялась осмисленню здійснюваної о західними фахівцями пошуку оптимального змісту освіти і шляхів його модернізації, а також визначенню системи єдиних вимог до змісту базової освіти в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів.
Аналіз цих та інших проблем теоретичного характеру ми прагнули здійснити у єдності з вивченням та осмисленням широкого кола емпіричних явиш, і фактів, пов'язаних з функціонуванням західних систем загальної середньої освіти Завдяки цьому стало можливим, з одного боку, визначити загальні тенденції розвитку змісту шкільної освіти у країнах Заходу, а з іншого - виокремити самобутні форми і вияви, яких ці процеси набувають у тій чи тій країні.
Здійснений у монографії аналіз зразків оригінальних програм і підручників, навчальних планів для загальноосвітніх середніх шкіл західних країн, підпорядковано завданню визначити, насамперед, плідні, універсально значимі здобутки західних фахівців у практичній реалізації змісту шкільної освіти. Увазі читачів пропонується, зокрема, дослідження змісту, форм і методів здійснення обов'язкової середньої освіти учнів, практичного досвіду західних колег у визначенні та реалізації так званого ядра знань, а також в організації модульного, елективного, факультативного, групового, індивідуального навчання школярів.
Як необхідне тло, що дає змогу адекватніше сприймати, усвідомлювати та оцінювати як досягнення, так і видатки сучасної західної школи у зазначених напрямах педагогічної діяльності, розглядається західна культура і провідні цінності західного способу життя. Адже, тільки охоплюючи зором цілісний контекст побутування явища, можна зрозуміти смисл та значення його окремих деталей.
У виборі теми цього наукового дослідження автори керувались передовсім необхідністю посприяти прогресивним змінам, які відбуваються сьогодні у системі вітчизняної середньої освіти. Перехід української школи на 12-річний термін навчання, сучасне оновлення змісту навчальних програм і підручників, розробка і прийняття нової освітньої доктрини, що визначає провідні орієнтири розвитку національної школи на найближчі двадцять п'ять років - все це ознаки кардинальних змін у вітчизняному освітньому просторі, який розглядається в перспективі, насамперед, як складова європейського.
Загальновідомим є той факт, що революційні зміни, на відміну від еволюційних, частіше супроводжуються непередбаченими проблемами, ускладненнями, неузгодженостями і навіть катаклізмами у будь-яких галузях суспільної діяльності, натомість і в педагогічній. Маємо сподіватись, що здатність «чужому навчатись і свого не цуратись», талант і самовіддана праця, притаманні українським педагогам., стануть запорукою дійсно плідного оновлення вітчизняної школи на порозі третього тисячоліття. І саме їм, освітянам нової доби, настільки ж цікавої творчим пошуком, наскільки й складної, авторський колектив адресує це монографічне дослідження.
І. Педагогічні основи формування змісту базової освіти в країнах Заходу
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 142 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |