Читайте также:
|
З розвитком міжнародних інтеграційних процесів усебільшого значення набувають формування макрорегіональнихінтеграційних об'єднань. На сьогоднішній день існує п'ять рівнів регіональної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; еко-номічний і валютний союз.
У світі нараховуються десятки ма-крорегіональних об'єднань різного рівня інтеграції. Серед найвпливовіших та найцікавіших за складом учасників є такі організації: Європейський Союз (ЄС); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Південний спільний ринок (МЕРКОСУР); Латино-Американська асоціація інтеграції (ЛААІ); Співдружність Незалежних Держав (СНД); Організація Чорноморського економічного співробітництва(ОЧЕС).
Окремі показники, що характеризують потенціал деякихрегіональних об'єднань, наведені в табл. 10.1.
Таблиця 10.1.
Основні економічні показники деяких регіональних інтег-раційних угруповань1
| Регіон | Населення,млн чол.,2005 р. | ВВП (за ПКС),млрд дол.,2005 р. | ВВП на душунаселення,тис. дол. | Експорттоварів та послуг,млрд дол.,2005 р. |
| ЄС (25 країн) | 460,7 | 26,5 | ||
| СНД (12 країн) | 278,7 | 8,3 | ||
| НАФТА (3країни) | 435,7 | 33,4 | ||
| МЕРКОСУР (4країни) | 232,4 | 9,2 | ||
| АСЕАН (10країн) | 555,5 | 4,8 |
1 Складено за даними: http://www.demoscope.ru/weekly/app/world2005;www.cia.gov./cia/publications/fastbook;www.wto.org.
Утворення регіональних об'єднань як форми інтег-раційної взаємодії держав започатковано в Європі. Інтег-раційні процеси в Європі досягли найвищого рівня у зістав-ленні з іншими регіонами світу. Саме тут діє угруповання, щопройшло всі відомі стадії інтеграції, - Європейський Союз.
ЄС може розглядатись як класичний приклад послідовної еко-номічної інтеграції на регіональному рівні. І дійсно, ця ор-ганізація багато в чому є взірцем при утворенні регіональних економічних угруповань на різних континентах. Водночас Європа показала приклади заснування таких організацій, які не витримали випробування часом (Рада Економічної Взаємо-допомоги - РЕВ) або зазнали істотної реорганізації в пошукахпідвищення ефективності діяльності (Європейська АсоціаціяВільної Торгівлі - ЄАВТ).
Історично першою регіональною економічною ор-ганізацією стала РЕВ, яка була заснована в 1949 р. З євро-пейських країн до неї входили СРСР, НДР (Східна Німеччи-на), Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія,Албанія (припинила членство з 1962 р.); у деяких структурахбрала участь Югославія. Метою РЕВ було сприяння поглиб-ленню й удосконаленню співробітництва між соціалістичнимикраїнами, розвитку соціалістичної економічної інтеграції, пла-номірному розвиткові народного господарства, прискореннюекономічного й технічного прогресу. Діяльність РЕВгрунтувалась на довгострокових програмах у сфері економіки;однією з останніх була Комплексна програма соціалістичноїекономічної інтеграції (1971).
Згідно зі Статутом, Рада Економічної Взаємодопомоги була відкрита для будь-якої іншої країни, яка побажає до неї вступити; але поповнилась вона лише іншими соціалістични-ми країнами за межами Європи (Монголія, В'єтнам, Куба).Жодна європейська несоціалістична країна не тільки нехотіла, а й не змогла б стати членом РЕВ через несумісністьпринципів ринкової та адміністративно-командного варіантусоціалістичної економіки.
У межах Ради Економічної Взаємодопомоги соціалістич-ним країнам вдалося досягнути певної координації зовнішньо-економічної діяльності. На РЕВ припадала переважаюча част-ка зовнішньої торгівлі кожної з країн, було споруджено чима-ло спільних об'єктів народного господарства. Проте в ціломуефективність РЕВ була невисокою. Обсяги взаємної торгівлікраїн - членів РЕВ значно поступалися показниками країнЄвропейського економічного співробітництва (ЄЕС); щеменш ефективною була інтеграція у валютно-кредитній сфері,в русі трудових ресурсів. Справа в тому, що РЕВ являла собоюнасамперед політичну організацію. Економічна інтеграція роз-глядалась як підпорядкований процес, що має сприяти досяг-ненню політичних цілей. Крім того, в умовах жорсткого цент-ралізованого планування інтеграційний процес набував не-природності і, по суті, гальмувався. З розпадом соціалістичноїсистеми як політичної сили припинила існування і РЕВ, щопродемонструвало її штучний характер.
Інакше розвивались інтеграційні процеси в Західній Європі. Правда, на перших порах, відразу ж по закінченні Дру-гої світової війни, панувала ідея утворення політичного союзузахідноєвропейських країн. Він мав бути протидією поширеннякомунізму на Захід. У 1946 р. У. Черчілль виступив за утворен-ня Сполучених Штатів Європи, які являли б собою єдиний мо-нолітний блок західноєвропейських держав. Його промова далапочаток руху за "єдину Європу". В різних західноєвропейськихкраїнах почали утворюватись координаційні комітети, що спри-яли б втіленню в життя ідеї британського прем'єра. Наприкінці1948 р. було сформовано "Європейський рух"1. В тому ж роціміністрами закордонних справ Франції, Великої Британії,Бельгії, Нідерландів і Люксембургу було підписано Брюс-сельський пакт про утворення Західного союзу. Його призна-ченням було забезпечення співробітництва країн-членів в еко-номічній, соціальній, культурній та військовій сферах. Згодомцей союз був доповнений Європейською радою (1949), до якоїувійшли ще деякі західноєвропейські країни. В 1955 р. ЗахіднийСоюз було перейменовано на Західноєвропейський Союз.
Проте дійсної інтеграції в Західній Європі певний час не відбувалося, оскільки згадані організації мали відвертополітичний характер, а між провідними європейськими дер-жавами тих часів мали місце політичні протиріччя (особливоміж Францією й Великою Британією). Навіть утворена в 1948р. Організація європейського економічного співробітництва(ОЄЕС) для реалізації американської допомоги за "планомМаршалла" мало що змінила, оскільки й вона мала,насамперед, політичні цілі. Необхідним був інший підхід доєвропейської інтеграції. Політичні цілі, як виявилось, нетільки не сприяли, а й заважали природному руху процесуекономічної інтеграції. Прийшлося відкласти завданняполітичної інтеграції аж до 90-х років. Політичній інтеграціїмусила передувати економічна інтеграція, а не навпаки.
Реальний процес економічної інтеграції в Західній Європірозпочався майже водночас із спробами здійснити політичнуінтеграцію. Розробляли проект економічного об'єднанняЄвропи Жан Монне, голова Комісаріату з планування йадміністрації в уряді Франції, і Робер Шуман, французькийпрем'єр-міністр. В основі проекту була ідея утворення Євро-пейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), і Р. Шуманвтілив його в життя.
Післявоєнна Європа відчувала неабиякі економічні труд-нощі. Крім фізичного зруйнування війною об'єктів народногогосподарства, економічне становище погіршувалося нестачеюкапіталу, конкуренцією з боку США, які вийшли з війни щебільш міцною державою. В цих умовах конкурування ще й міжсобою в найважливіших галузях виробництва для Європейсь-ких країн утрудняло вихід з економічної кризи. Такими галу-зями тоді були енергетика (насамперед вугільна промис-ловість) та чорна металургія. Саме з них розпочалася коорди-нація економічної діяльності західноєвропейських країн. У1951 р. шість країн - Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідер-ланди і Люксембург - підписали угоду про заснування Євро-пейського Об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це об'єднаннястало першою ластівкою інтеграційного процесу. Координаціярозвитку вугільної промисловості і чорної металургії очолю-валася Верховним органом, який надбав певних наднаціональ-них повноважень. Після реалізації "Плану Шумана" передба-чалася інтеграція й інших галузей економіки.
ЄОВС швидко продемонструвало свою ефективність, між"шісткою" міцніли економічні стосунки, поступово складавсямеханізм регулювання зовнішніх зв'язків на взаємовигіднійоснові. Згодом розпочалися переговори про поширення інтег-рації на інші товари та послуги. Виникла ідея утворення мит-ного союзу, а далі - економічного союзу. В березні 1957 р. ті жсамі шість країн підписали в Римі угоду про заснування Євро-пейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейсь-кого співтовариства з атомної енергії (Євратом). Тоді ж триорганізації (ЄОВС, ЄЕС і Євратом) об'єдналися в одну
спільноту - Європейське економічне співтовариство. При
цьому всі три складові частини зберегли своє автономне існу-вання в новій організації.
При утворенні ЄЕС його засновники виношували далеко-сяжні плани. Головною метою ЄС було проголошення в статті2-й Договору: "Співтовариство має за свою мету шляхом ство-рення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а та-кож шляхом реалізації спільної політики та діяльності... спри-яти гармонійному і збалансованому розвитку економічноїдіяльності Співтовариства, високому рівню зайнятості тасоціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками,стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню високо-го рівня конкурентоспроможності та зближення економічнихпоказників, захисту та поліпшенню стану навколишнього се-редовища, підвищення життєвого рівня та якості життя, еко-номічній і соціальній інтеграції та солідарності держав-
• "-ічленів"1.
Договір передбачав відмінність митних зборів такількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між держа-вами - членами, спільну торговельну політику, утвореннявнутрішнього ринку. Як показав час, ці наміри здійснились.Зокрема, утворення митного союзу було завершено в 1968 р.
У 1969 р. на конференції в м. Гаага було прийнято рішен-ня про подальше поглиблення західноєвропейської інтеграції,а саме - утворення економічного й валютного союзу зіспільною валютою. Ця пропозиція виходила від прем'єр-міністра Бельгії Тіндеманса, і план такого союзу одержав йогоім'я. За планом Тіндеманса валютний союз мав бути утворе-ний вже до кінця 1980 р., але цей строк виявився нереальним.Не всі члени ЄЕС були до цього готові; до цього часу відбуло-ся розширення організації, вступ до неї нових країн, ірозбіжності між членами ЄЕС в їх економічному розвитку де-що збільшились, що гальмувало проведення єдиної валютноїполітики. Проте в 1979 р. було утворено Європейську валют-ну систему (ЄВС), яка стала кроком до валютного союзу.
Європейське економічне співробітництво із суто еко-номічної поступово перетворювалось на розгалужену соціаль-но-політичну систему, доповнюючись неекономічними струк-турами. З 1979 р. розпочав роботу Європейський парламент,що складався з представників усіх членів організацій. Було ут-ворено Європейське політичне співробітництво для коррди-нації зовнішньої політики країн-членів.
Важливим заходом щодо утворення економічного й ва-лютного союзу стало прийняття в 1986 р. Єдиного європейсь-кого акту, який проголосив злиття економічної інтеграції таполітичного співробітництва в єдиний процес. Актом передба-чалося завершення побудови єдиного Спільного ринку докінця 1992 р. Це означало, що будуть остаточно усунені пере-пони у взаємній торгівлі (зокрема, різні стандарти в країнах,різне національне законодавство щодо ведення бізнесу тощо).Одним з головних завдань організації, що були накреслені Ак-том, визначалось співробітництво в галузі зовнішньої політи-ки. Отже, майбутній союз міркувався не тільки як еко-номічний, а й як політичний. Тут ми бачимо нове коло діалек-тичного процесу: спочатку утворення спільноти передбача-лось як політичний союз; оскільки це було передчасно,рушійною силою об'єднання стала економічна інтеграція; на-решті, склались умови для політичного союзу, вже підкріпле-ного економічною базою.
Політична, економічна й валютна інтеграція ЗахідноїЄвропи була зафіксована Маастрихтською угодою про Євро-пейський Союз у грудні 1991 р. Угодою передбачалося: єдинеєвропейське громадянство; політичний Союз; економічний івалютний союз. Маастрихтська угода була проголошена як по-чаток нового етапу в процесі створення ще тіснішого союзу на-родів Європи. Водночас підкреслювалася спадкоємність щодоосновних досягнень Європейського Співтовариства: "Союз за-сновується на базі Європейського Співтовариства, доповнено-го сферами політики і формами співробітництва згідно з да-ним Договором. Його завдання полягає в налагодженні...• • ••??-(відносин між державами-членами та їх народами 1.
Таким чином, констатовано, що політичних розбіжностейміж західноєвропейськими країнами вже не існує. Проте в 60-хроках політичні й економічні суперечності ледве не привелиЗахідну Європу до розколу. Суперництво Великої Британії зконтинентальними країнами Європи (насамперед, зФранцією), боротьба за лідерство стали причиною появи кон-куруючої щодо ЄЕС інтеграційної спільноти - Європейськоїасоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона утворилася в 1960 р. вскладі семи країн - Великої Британії, Данії, Норвегії, Порту-галії, Австрії, Швеції й Швейцарії. На відміну від ЄЕС, у цій ор-ганізації передбачалось активне співробітництво лише в сферіміжнародної торгівлі, лібералізація якої вважалась головноюметою. Ніяких наднаціональних структур (парламенту,політичного союзу) не планувалося. Дуже швидко виявилося,що ЄАВТ не спроможна конкурувати з більш потужним Євро-пейським Економічним Співтовариством. Поступово вона ста-ла розпадатися. Вже в 1973 р. Велика Британія і Данія вийшлиз ЄАВТ і вступили до "Спільного ринку". Згодом організаціюпокинули Португалія, Швеція, Австрія, які зараз є членами ЄС.Деякі країни, навпаки, увійшли до ЄАВТ, вирішуючи своїзовнішньоторговельні проблеми. Нинішній склад ЄАВТ такий:Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн.
Об'єктивний процес поглиблення західноєвропейськоїінтеграції сприяє економічному зближенню країн ЄС і ЄАВТ.Тому в 1991 р. між обома організаціями укладається Угода проутворення Європейського економічного простору. Згідно знею, країни ЄАВТ мають значні пільги в торгівлі з країнамиСоюзу. Проте на інші сфери міжнародних економічних відно-син пільги не поширюються.
Із розпадом соціалістичної системи на суттєво новій ос-нові здійснюються інтеграційні процеси в країнах Централь-ної і Східної Європи. На уламках СРСР виниклаСпівдружність Незалежних Держав, яка об'єднала колишнірадянські республіки, крім прибалтійських. СНД утворено в1991 р. і передбачає тісне співробітництво в економічній,політичній, культурній, екологічній, правовій сферах. Для та-кого співробітництва, здавалося б, є солідна підстава, бо напо-чатку 90-х років зв'язки між республіками, особливо еко-номічні, були ще досить міцні. Проте за обставин, про які будесказано далі, СНД не стала ефективним інтеграційнимоб'єднанням. На її просторі протікають інтеграційні і дезінтег-раційні процеси.
Частина колишніх радянських республік увійшла до Ор-ганізації Чорноморського економічного співробітництва (ут-ворене в 1992 р.) для вирішення більш локальних проблем.Недостатня ефективність СНД, неспроможність у її рамкахвирішити важливі питання економічного співробітництва ве-де до того, що деякі її члени шукають інші шляхи для наданняімпульсу в розвитку взаємовідносин. Так, особливий статусвідносин мають Росія й Білорусія; поглиблення інтеграціївідбувається між Росією, Білорусією, Казахстаном, Узбекис-таном, Киргизстаном і Таджикистаном. З іншого боку, всечіткіше формується об'єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азер-байджан, Молдова), яке має свої специфічні інтереси.
В Центральній Європі визначною подією стало утворенняв 1992 р. Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю(ЦЕФТА). Угоду підписали Польща, Чехія, Словаччина,Угорщина; згодом до них приєдналися Румунія і Болгарія. Те-пер перші чотири країни стали членами ЄС.
У тому ж 1992 р. було застосовано Раду державБалтійського моря. Вона була утворена за ініціативою Німеч-чини й Данії; включає всі скандинавські держави, Німеччину,Польщу, Росію, Естонію, Латвію, Литву. Рада сприяє вирішен-ню регіональних проблем у широкому спектрі міжнароднихвідносин.
Соціально-політичні перетворення в Центральній таСхідній Європі поступово знімають перепони на шляху інтег-раційних процесів усієї Європи (Західної, Центральної таСхідної). Ініціатива щодо загальноєвропейської інтеграції ви-ходить від Європейського Союзу. Згідно з нею, утворювалисяособливі економічні програми допомоги країнам Центральноїта Східної Європи, які сприяли б прискоренню їх економічно-го розвитку. В 1989 р. була розроблена програма PHARE дляПольщі та Угорщини; згодом вона поширилася на Чехію, Сло-ваччину, Боснію й Македонію. Для сприяння процесу реформв СНД розроблена програма TACIS (Technical Assistance tothe Commonwealth of Independent States). Вона включаєтехнічну допомогу, надання ноу-хау, гуманітарної і надзвичай-ної допомоги
10.2. Європейський Союз — ЄС(European Union — EU)
Цілі, принципи й Розглянемо детальніше основні ета-
організаційна пи формування й розвитку ЄС.структура ЄС ^ „
Європейський Союз утворено згідно
з Маастрихтською угодою, що була підписана 7 лютого 1992 р.;дія угоди розпочалася з 1 січня 1993 р. Як вже було сказано,ЄС являє собою вищий ступінь еволюції західноєвропейськоїінтеграції, яка пройшла стадії Європейського об'єднаннявугілля і сталі та Європейського економічного співтовариства(Спільного ринку).
Започаткували Європейський Союз шість країн, а зараз уйого складі 25 країн-членів. Нагадаємо еволюцію формуванняЄвропейського Союзу.
У травні 1950 р. тодішній міністр закордонних справ, азгодом Прем'єр-міністр Франції Робер Шуман запропонувавФранції, ФРН та будь-якій іншій європейській державіоб'єднати ресурси у вугледобувній та сталеливарній промис-ловості. Ця пропозиція одержала назву "Декларація Шумана".Через рік, у квітні 1951 р., Франція, ФРН, Італія, Бельгія,Нідерланди й Люксембург підписали в Парижі договір про за-снування Європейського об'єднання вугілля й сталі.
"Декларація Шумана" виходила за межі суто економічно-го об'єднання. Головною метою було припинення тривалої во-рожнечі міє європейськими країнами, об'єднання політичне,культурне, утворення єдиної європейської спільноти, яка б на-завжди відвернула протистояння між націями континенту. Воснову об'єднаної Європи покладалися принципи миру, демо-кратії, рівноправного співробітництва між країнами.
Ініціатори європейської інтеграції розуміли, що об'єднан-ня Європи - тривалий процес. І було визнано, що його слід по-чинати з економічної сфери. Для успішності процесу інтег-рації необхідно було сформувати правову базу, систему інсти-тутів, частина з яких мала б наднаціональний характер.
У березні 1957 р. та ж сама "шістка" підписує у Римі До-говір про створення Європейського Економічного Співтова-риства та Європейського співтовариства з атомної енергети-ки. У Договорі про цілі його заснування сторони зазначають:
"... Сповнені рішучості закласти основи для дедалі більштісного союзу європейських народів, прийнявши рішення за-безпечити економічний і соціальний прогрес своїх країн шля-хом здійснення спільних дій, спрямованих на усуненнябар'єрів, що розділяють Європу, підтверджуючи, що основноюметою їх зусиль є невпинне поліпшення умов життя і працісвоїх народів,
визнаючи, що усунення існуючих перешкод потребує уз-годжених дій, покликаних гарантувати сталий розвиток, зба-лансовану торгівлю і чесну конкуренцію, спонуковані праг-ненням зміцнити єдність економік своїх країн і забезпечити їхгармонійний розвиток шляхом зменшення різниці між різно-манітними районами і подолання відсталості районів, що пе-ребувають у менш сприятливих умовах,
сповнені бажання сприяти за допомогою проведенняспільної торгової політики поступовому усуненню обмежень уміжнародному товарообміні,
маючи на меті підтвердити солідарність, що зв'язує Євро-пу та іноземні держави, і бажаючи забезпечити їх процвітаннявідповідно до принципів статуту Організації Об'єднаних
Націй, сповнені рішучості зміцнити за допомогою такогооб'єднання ресурсів мир та свободу та закликаючи інші наро-ди Європи, що поділяють їх ідеали, приєднатися до їх зусиль,вирішили створити Європейське Економічне Співтоварист-во..."[29].
"Римські договори" набули чинності 1 січня 1958 р. Того жроку було засновано Європейську парламентську асамблею,
президентом якої був обраний Робер Шуман.
Економічна співпраця "шістки" починає поглиблюватися.В 1960 р. було утворено Європейський соціальний фонд, за-вданням якого передбачалося сприяння працевлаштуванню тапрофесійній мобільності працівників між країнами-членами.В 1962 р. започатковано проведення єдиної сільськогоспо-дарської політики як важливого елемента інтеграції. УтвореноЄвропейський фонд організації і гарантування сільського гос-подарства (ФЕОГА).
Тривалий час "шістка" була, по суті, замкненним угрупо-ванням і не поповнювалася новими членами. Більше того, пре-зидент Франції Шарль де Голль заявив, що його країна катего-рично проти вступу Великої Британії до ЕЄС. Причина поляга-ла в тому, що Франція боялася появи у Співтоваристві ще одно-го потужного конкурента, до того ж тісно пов'язаного політич-но з США. Але, з іншого боку, ЕЄС звертає увагу на ринкикраїн, що розвиваються, особливо на африканські країни, які вминулому були здебільшого колоніями Франції, Бельгії, Німеч-чини. З них сімнадцятьом країнам було зафіксовано асоційова-не членство спеціальною конвенціяєю в місті Яунде (Камерун).
Інтеграційний процес набуває подальшого поглиблення. В1965 р. було об'єднано виконавчі структури ЕОВС, ЄЕС таЄвратома. В 1968 р. було укладено договір про митний союз;таким чином, економічна інтеграція піднялася на новий, ви-щий щабель.
Нарешті, через 20 років після об'єднання "шістки" вонапочинає розширюватися за рахунок нових членів. У 1972 р.
підписують договір про вступ до Європейського Співтовари-ства Велика Британія, Ірландія, Данія та Норвегія. Втім, Нор-вегія так і не стала членом Співтовариства через негативнийрезультат референдуму населення щодо цього питання. Іншітри країни стали членами ЄЕС у 1973 р.
У порядку поглиблення інтеграції в 1972 р. було прийняторішення про створення європейського фонду валютногоспівробітництва, а також визначено нові сфери діяльностіспівтовариства: проведення спільної регіональної, соціальної,енергетичної політики та політики щодо охорони довкілля.Спрогнозовано, що економічний та валютний союз буде утво-рений у 1980 р.; як уже відомо, це був занадто оптимістичнийпрогноз. В 1974 р. створюється Європейський фонд регіональ-ного розвитку (ЄФРР).
Поступово розширюється склад асоційованих членівСпівтовариства. В 1975 р. підписується Ломейська конвенція(у м. Ломе, столиці Того), згідно з якою асоційованими члена-ми стають уже 46 держав Африки, Карибського та Тихооке-анського регіонів. Ломейська конвенція замінила собоюЯундську конвенцію. В 1979 р. була підписана Друга Ломейсь-ка конвенція, в 1984 р. - Третя, яка зафіксувала 65 асоційова-них членів. Четверту конвенцію (1989) підписали вже 69 дер-жав.
Продовжується і розширення самого ЄвропейськогоСпівтовариства. У 1981 р. до нього приєдналася Греція, у 1986р. - Іспанія й Португалія, у 1994 р. - Австрія, Швеція йФінляндія. У складі 15 членів Співтовариство функціонувалодесять років, аж до 2004 р., коли воно поповнилося ще десять-мя країнами.
Після утворення митного союзу і спільного ринку насталачерга підготовки до валютного союзу, шлях до якого виявивсядосить довгим. У 1978 р. в Брюсселі було прийнято рішенняпро впровадження валютної системи, в основі якої полягала бєдина грошова одиниця "екю". З 1979 р. європейська валютнасистема вступила в дію. З 1 січня 1999 р. була уведена нова ва-люта - євро, яка замінила собою екю.
Важливою подією інтеграційного процесу стало підписан-ня в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка сьогоднівідома як Шенгенська угода, про скасування прикордонногоконтролю між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембур-гом та Нідерландами. Згодом Шенгенську угоду підписали йінші члени Співтовариства.
В Шенгенській угоді зазначалося, що для громадян країнЄЕС формальності на спільних кордонах значно спрощуються.Здійснюється лише візуальний контроль за приватними транс-портними засобами, які перетинають кордони на малій швид-кості, але не зупиняючись. Передбачалося спрощення порядкупереміщення для громадян, які проживають у районах, розта-шованих поблизу спільних кордонів. Угода визначила не-обхідність координації митних служб і поліції з метою боротьбиіз злочинністю. Водночас контроль за пересуванням громадянпереносився на зовнішні кордони, й цей контроль ставав більшпильним і суворим. Окремо було оговорено про необхідність за-побігання нелегальній міграції з країн, що не є членами ЄЕС.
У 1986 р. підписано Єдиний європейський акт, що допов-нював і уточнював Римський договір. Нарешті, в 1991 р. в Ма-астрихті (Нідерланди) було прийнято проект договору про ут-ворення Європейського Союзу. Договір підписано в 1992 р., ачинності він набув у листопаді 1993 р.
Після розпаду СРСР і всієї системи соціалістичних дер-жав Європейський Союз звертає значно більше уваги на сто-сунки з постсоціалістичними країнами Європи. У 1993 р. фор-мується програма ТАСІБ ("Технічна допомога країнам СНД").Наступного року у Люксембурзі підписується угода про парт-нерство й співробітництво між Європейським Союзом та Ук-раїною. Ця угода була ратифікована парламентами країн ЄСтільки в 1998 р. Аналогічна угода укладена між ЄС та Росією,Грузією, Вірменією, Азербайджаном. У 1994 р. статус асоційо-ваних членів надано Естонії, Латвії та Литві. Через 10 років, асаме - в травні 2004 р. ці балтійські країни, а також Польща,Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр та Мальта булиприйняті до Європейського Союзу.
Отже, Європейський Союз складається з 25 країн:
9. Іспанія
Кіпр
Латвія
Литва
Люксембург
Мальта
Нідерланди
Австрія
Бельгія
3. Велика Британія
Греція
Данія
Естонія
Ірландія
Італія
Німеччина25. Швеція
Польща
Португалія
Словаччина
Словенія
Угорщина
Фінляндія
Франція
24. Чехія
Маастрихтською угодою підтверджується спадкоємністьосновних принципів і здобутків Європейського товариства іводночас визначається, що з її прийняттям розпочинається но-ва стадія в процесі європейської інтеграції1. Союз засно-вується на базі Європейського співтовариства, доповненогосферами політики і новими формулами співробітництва.
Головною метою Європейського Союзу проголо-шується сприяння інтегруванню Європи в єдине економічне йполітичне ціле для подальшого економічного й соціальногопрогресу її народів. Зі змісту головної мети випливають такіосновні цілі:
досягнення високого рівня економічного розвитку йзайнятості;
утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;
створення економічного й валютного союзу;
здійснення спільної зовнішньої політики;
здійснення в майбутньому спільної оборонної політи-
ки;
♦ захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запро-вадження спільного громадянства.У 1997 р. було підписано Амстердамський договір, якийуточнив і розширив положення Маастрихтського договору. В
С. 13.
ньому підтверджено цілі Європейського Союзу, а крім того,доповнено розділ щодо здійснення спільної зовнішньоїполітики й політики безпеки. Амстердамський договір міститьтакож окремий розділ про дотримання державами-членамиЄС принципів демократії, прав людини й пріоритету закон-ності, утворення "зони свободи, безпеки й справедливості" вінтересах громадян. Наголошена необхідність боротьби з теро-ризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю.
Відповідно до Маастрихтського й Амстердамського дого-ворів цілі Європейського Союзу визначаються так:
Сприяння здійсненню збалансованої й довгостроковоїсоціальної й економічної політики, зокрема шляхом утворен-ня простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного йсоціального вирівнювання, створення економічного й валют-ного союзу, запровадження єдиної валюти (цей пункт прак-тично вже виконано).
Затвердження Європейського співтовариства наміжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільноїзовнішньої політики й політики в галузі суспільної безпеки,що передбачає в разі необхідності створення системи спільноїоборони.
Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.
Розвиток тісного співробітництва в галузі судовоїпрактики й внутрішніх справ.
Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовари-ства й визначення заходів для подальшого підвищення ефек-тивності його функціонування.
Діяльність ЄС грунтується на загальних принципахміжнародного співробітництва:
вірність принципам свободи, демократії та повагилюдських прав;
визначення верховенства права;
поважання національної ідентифікації держав-членів.
До компетенції Європейського Союзу належать такі
функції:
скасування митних податків і кількісних обмежень наімпорт та експорт товарів між державами-учасницями;
спільна торговельна політика;
спільна аграрна політика;
спільна транспортна політика;
зближення національних законодавств держав-учасницьз метою нормального функціонування спільного ринка;
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 117 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |