Читайте также:
|
Фонд МІНЕКС (MINEX Fund) утворено в 1980 р. Вінфінансує асоційовані країни в разі скорочення ними експортупромислової сировини через скорочення обсягів виробництвав країнах ЄС. Фонд СТАБЕКС (STABEX Fund) утворено в1975 р. Він компенсує втрату валюти асоційованих країн в разіпадіння експортних цін на сільськогосподарську сировину.
Європейська система Центральних банків (ЄСЦБ) поча-ла функціонувати з 1999 р. її основні цілі:
забезпечення цінової стабільності;
розробка й реалізація єдиної грошової політики;
здійснення валютних операцій відповідно з Мааст-рихтським договором;
управління офіційними валютними резервами держав-членів;
зміцнення платіжної політики.
Серцевиною ЄСЦБ є Європейський Центральний Банк -ЄЦБ (European Central Bank - ECB). Він знаходиться уФранкфурті-на-Майні (Німеччина). Основні його функції:
контролювання грошової маси в обігу;
встановлення базисних відсоткових ставок;
встановлення ліміту бюджетних витрат.
Емісія євро здійснюється національними центральнимибанками. В 2002 р. євро замінив національні валюти в обігу.Велика Британія не приєдналася до Європейського валютногосоюзу.
Організаційно ЄЦБ складається з Виконавчого правління,Управлінської ради, Загальної ради. Виконавче правліннявключає президента, віце-президента й інших членів; воно ко-ординує реалізацію валютної політики. Управлінська радавключає Виконавче правління й управлінчих національнихцентральних банків; вона відає поточними справами валютноїполітики. Загальна рада відповідає за зв'язки між країнамиЄВС та іншими країнами ЄС.
Європейський фонд регіонального розвитку - ЄФРР(European Development Fund - ERDF) утворено в 1975 р. длястимулювання розвитку відсталих регіонів у країнах ЄС шля-хом фінансування народногосподарських об'єктів. Ресурсифонду формуються за рахунок спільних бюджетних коштівкраїн ЄС.
Основна діяльність ЄФРР - надання субсидій длявирішення економічного розвитку відносно відсталих районівкраїн ЄС. Переважну частину субсидій одержали Італія, Вели-ка Британія, Греція, Ірландія1.
Соціальна політика Соціальна політика ЄвропейськогоЄвропейського Союзу Союзу має на меті сприяння зайня-тості, поліпшення життя та працітрудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпеченнясоціального захисту населення, встановлення партнерських
відносин між управлінцями й працівниками, боротьбу збезпідставними звільненнями робітників.
Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць зай-має поліпшення умов праці, захист здоров'я та безпекапрацівників. Ставиться завдання забезпечити рівність чо-ловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлен-ня до них на роботі. Передбачається захист робітників позакінченні строку дії їхнього контракту.
Європейська комісія координує співпрацю держав-членіву таких напрямах:
зайнятість;
трудове законодавство та умови праці;
соціальний захист;
запобігання нещасним випадкам під час роботи та про-фесійним хворобам;
гігієна праці;
права на асоціації та колективні договори між уп-равлінцями й працівниками.
Заходи за цими напрямами Комісія узгоджує з еко-номічним і соціальним комітетом (ЕКОСОК).
Для сприяння ефективному вирішенню соціальних про-блем утворено Європейський соціальний фонд - ЄСФ(European Social Fund - ESF). Фонд фінансує заходи щодопрацевлаштування робітників, підвищення їх професійногорівня, полегшення їхньої адаптації до змін у системах вироб-ництва. Фонд управляється Комісією. В цій справі Комісії до-помагає Комітет, що складається з представників урядів,профспілок та організацій працедавців.
ЄСФ був заснований у 1960 р. і має за мету підвищуватирівень кваліфікації та навичок трудових ресурсів як засобівзапобігання втратам робочих місць внаслідок структурнихзмін в економіці. Спочатку його кошти використовувалисядля фінансування заходів, пов'язаних з переселенняммігрантів та їх адаптацією на новому місці. ЄСФ повинен бувспрямовувати фінансування головним чином на боротьбу здовгостроковим безробіттям, прискорення інтеграції молодіта адаптацію робітників до процесів індустріальної мо-дернізації. Починаючи з 80-х років найбільша частка фінансо-вих коштів витрачається на допомогу молоді в її пошуках ро-боти та отриманні кваліфікації.
Європейський соціальний фонд є основним фінансовимінструментом, за допомогою якого ЄС реалізує політику роз-витку зайнятості. Розроблено Європейську стратегію зайня-тості (ЄСЗ). На реалізцію ЄСЗ на 2001-2006 рр. булопрофінансовано 40 млрд євро; понад 60% цих коштів спрямо-вано на забезпечення умов відтворення робочої сили.
Кожна країна - член ЄС розробляє щорічний національ-ний план дій у сфері зайнятості. Європейська Комісія та Євро-пейська Рада спільно перевіряють плани кожної країни і пред-ставляють на розгляд Ради ЄС загальний звіт про зайнятість уЄвропейському Союзі.
Основною метою Європейської стратегії зайнятості є роз-робка нових механізмів реалізації державної політики щодозменшення безробіття та створення нових робочих місць.Стратегія виокремлює чотири основні напрями діяльності усфері зайнятості:
забезпечення процесу відтворення робочої сили;
розвиток підприємництва;
адаптація трудових ресурсів до нових умов, пов'язанихз процесами глобалізації, швидкими технологічнимизмінами у виробничому процесі;
забезпечення рівних умов зайнятості (в тому числі за-безпечення рівності жінок з чоловіками).
Складовою частиною соціальної політики ЄС є розвитокякості освіти. ЄС націлює держави-члени на тісну співпрацюв цьому напрямі. Політика галузі освіти, зокрема, передбачаєвикладання та значне поширення мов держав-членів,мобільність студентів та викладачів, визнання дипломів на-вчальних закладів усіх країн-членів, обмін інформацією тадосвідом з питань освіти. Особливого значення надається роз-витку молодіжних обмінів між країнами. Доцільним вва-жається розвиток заочного навчання.
Важливим елементом соціальної політики є професійнапідготовка. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптаціїдо змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграціїв ринок праці. Стимулюється співпраця між освітніми та про-фесійними установами і фірмами.
Однією з важливих соціальних цілей є розквіт культурдержав-членів. Політика ЄС полягає в тому, щоб, поважаючинаціональну та регіональну різноманітність, в той же часвіддавати пріоритет спільній культурній спадщині[40]. Основни-ми напрямами політики в галузі культури є: поширення знаньпро культуру та історію європейських народів; забезпеченнята охорона культурного надбання європейського значення; не-комерційні культурні обміни; розвиток художньої та літера-турної творчості.
Соціальна політика включає заходи з охорони здоров'я.Дії ЄС спрямовані на поліпшення системи громадської охоро-ни здоров'я. Такі дії включають вивчення причин виникненнязагроз здоров'ю, поширення методів їх відвернення. Спеціаль-на увага приділяється боротьбі із вживання наркотиків.
Значним соціальним і політичним надбанням стало впро-вадження єдиного європейського громадянства; житель кож-ної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більшеполегшує адаптацію мігрантів всередині ЄС, сприяємобільності робочої сили.
В цілому соціальна політика ЄС виявилася ефективною.Проте не всі проблеми ще вирішено. Хоча рівень соціальної за-безпеченості в усіх країнах-членах зріс, розбіжності між окре-мими країнами все ще відчутні. Так, наприклад, у 1994 р.соціальні витрати на душу населення в Данії становили 8,0тис. екю, Люксембурзі - 7,3, Німеччині - 6,5, а в Греції -тільки 1,2, Португалії - 1,4 тис. екю[41].
Щоб досягти більш гармонійного розвитку держав в ме-жах ЄС, розробляють заходи, спрямовані на зміцнення еко-номічного та соціального згрупування. Радою утвореноспеціальний Фонд згуртування, який фінансує реалізацію де-яких соціальних проектів, зокрема, у сфері охорони навко-лишнього середовища.
Спільна зовнішня політика й
Спільна зовнішня політика
й політика безпеки політика безпеки спрямовані на за-хист спільних цінностей, основнихінтересів, незалежності та цілісності Союзу. Вона передбачаєспівробітництво держав-членів за такими напрямами:
визначення принципів спільної зовнішньої політики таполітики безпеки;
визначення спільних стратегій;
узгодження спільних дій;
узгодження спільних позицій;
зміцнення систематичного співробітництва між держа-вами-членами в політичній сфері1.
Принципи і загальні напрями спільної зовнішньої політи-ки безпеки визначаються Європейською Радою. Вона вирішуєпитання спільної стратегії, яка здійснюється в регіонах, де дер-жави-члени мають важливі спільні інтереси. Держави-члениінформують один одного з будь-якого питання в сферізовнішньої політики для розробки спільних узгоджень дій.
Спільна зовнішня політика та політика безпеки вклю-чають організацію спільної оборони. Маастрихтським догово-ром передбачається, що основою оборонної системи ЄС станеЗахідноєвропейський Союз (ЗЄС). Проте в 90-х роках суттєвозмінилися зовнішні умови для Західної Європи; протистоянняЗаходу і Сходу (для чого й було утворено ЗЄС) втратило своюактуальність. Тому в листопаді 2000 р. було об'явлено про роз-пуск ЗЄС. Оборонна політика ЄС тепер спирається начленстві країн в НАТО.
Держави-члени координують свою діяльність у міжнарод-них організаціях та на міжнародних конференціях, де вони ви-робляють спільну позицію. Держави, які є постійними члена-ми Ради Безпеки ООН, повинні в ході виконання своїх повно-важень захищати позиції та інтереси ЄС.
Для підвищення ефективності зовнішньої політики в рам-ках ЄС утворено Політичний комітет, який здійснює контрольза міжнародною ситуацією. Він має повноваження вести відімені Ради діалог з третіми країнами. Зовнішня політика іполітика безпеки входять також до компетенції Комісії і Євро-пейського парламенту.
Пріоритетним напрямом зовнішньої політики ЄС єзміцнення політичних і оборонних відносин з партнерами поНАТО, особливо в 90-х роках, з'явились і нові орієнтації. Всечастіше згадується про те, що Європа не обмежується тількизаходом. Після розпаду СРСР, РЕВ і Варшавського договоруЄС йде на зближення з країнами Центральної та СхідноїЄвропи. З метою підтримки процесу реформ в цих країнах ЄСуклав низку двосторонніх угод про торгівлю йспівробітництво, що охоплюють такі пріоритети області: по-легшення доступу товарів на ринки Союзу; співробітництво всільському господарстві й харчовій промисловості; стимулю-вання інвестицій; підготовка кадрів; навколишнє середовище1.
Для підтримки процесу реформ у країнах СНД розробле-но програму ТАСІБ (Technical Assistance to the Commonwealthof Independent States). Вона передбачає надання технічної до-помоги, передачі ноу-хау, надання гуманітарної допомоги.
Одним з напрямів зовнішньої політики ЄС є розширенняцієї організації. В 1993 р. було визначено Копенгагенські кри-терії вступу до ЄС нових членів. Згідно з цими критеріями,країни Центральної та Східної Європи можуть стати членамиЄС, "якщо країна зі статусом асоційованого члена буде готовавзяти на себе обов'язки членства й відповідатиме необхіднимекономічним та політичним вимогам"1. Ці вимоги включаютьстабільні демократичні інституції, повагу до меншин, існуван-ня ринкової економіки, здатної витримати конкуренцію в Со-юзі, спроможність дотримуватися цілей політичного, еко-номічного і валютного союзу.
Європейський Союз уклав в 1992 р. з країни ЄАВТ угодупро утворення Європейського економічного простору, що пе-редбачає вільний рух товарів між цими двома організаціями.
Особливий статус мають відносини ЄС з групою країн, щорозвиваються (69 держав), які є асоційованими членами. Цівідносини регулюються Ломейськими конвенціями. Вони на-дають певні пільги цим країнам у торгівлі, а також передбача-ють співробітництво в промисловості, сільському госпо-дарстві, сфері послуг і соціальній сфері.
У Римському договорі 1957 р. булаРегіональна політика ЄС визначена необхідність зменшення
суттєвих відмінностей у соціально-економічному розвитку різних регіонів держав ЄС. Основніфункції регіональної політики покладено на Європейськийфонд регіонального розвитку (ЄФРР); його завданням є усу-нення значних регіональних диспропорцій у Співтовариствішляхом участі в розвитку та структурній перебудові регіонів,що відстають у розвитку.
Головною метою регіональної політики є ліквідація тери-торіальних диспропорцій економічного й соціального розвит-ку всередині розвинутих держав Європейського Союзу, підтя-гування менш розвинутих регіонів до рівня більш економічнорозвинених регіонів.
Критерієм розвинутості регіона є величина ВВП йнаціонального доходу на душу населення й зіставлення цихпоказників із середніми по країні в цілому.
Принципи регіональної політики були сформовані в 1988р. До них належать:♦ субсидіарність;
децентралізація;
партнерство;
програмування;
концентрація;
додатковість.
Принцип субсидіарності означає, що вищі владні структу-ри ЄС мають право й обов'язок вирішувати ті проблеми, які нездатні вирішити нижчі структури. Тобто, якщо регіональні ор-гани не в змозі вирішити якесь питання самотужки, то це за-вдання бере на себе вищий орган держави. Так само, якщо дер-жава не може самостійно вирішити проблему, то за цю пробле-му беруться наднаціональні структури ЄС (Європейськакомісія, Суд та ін.). В решті випадків місцеві й національні ор-гани діють самостійно.
Принцип децентралізації означає перерозподіл повнова-жень на користь регіонів з метою їх ефективного використан-ня й заохочення місцевих ініціатів, а також чітке розмежуван-ня функцій між різними рівнями управління в ЄС. Саме намісцеві влади покладається головна відповідальність за прове-дення регіональної політики.
Принцип партнерства полягає у співробітництві міжсуб'єктами різних рівнів (ЄС, національною державою,регіоном). Згідно з цим принципом, усі задумки й проекти ма-ють бути узгоджені структурами усіх рівнів. Процедура парт-нерства починається від складання планів регіонального роз-витку, їх спільного фінансування, реалізації й закінчуєтьсяконтролем і оцінкою кінцевих результатів. Партнерами євладні структури, представники комунального господарства,інвестори, банки, профспільки та ін.
Принцип програмування означає перехід до фінансуван-ня комплексних (а не розрізнених, як раніше), інтегрованихпрограм регіонального розвитку.
Принцип концентрації полягає у зосередження зусиль ікоштів на пріоритетних, найважливіших проектах, які маютьфундаментальне значення для соціально-економічного згур-тування країн ЄС.
Принцип додатковості має відношення до фінансуванняпріоритетних проектів. Він означає, що структурні фонди ЄСне підміняють, а лише збільшують власні витрати окремої дер-жави на здійснення регіональної політики.
Регіональна політика спирається також на спеціальнірегіональні програми ЄС. На їх здійснення передбачаютьсякошти поза рамками регулярноїї фінансової підтримки, якунадають структурні фонди ЄС. Ці програми групуються такимчином:
національні програми, що відповідають інтересамкраїн, які їх здійснюють;
наднаціональні програми, що мають за мету об'єднаннярегіональної та галузевої діяльності ЄС;
довгострокові специфічні програми ЄС, орієнтовані нарозвиток територій, що знаходяться в особливо тяжкихстартових умовах фінансування;
інтегровані програми, у фінансуванні яких разом зЄФРР бере участь Європейський інвестиційний банк.
Тривале існування європейського інтеграційного співто-вариства, яке нині має форму Європейського Союзу, показалоефективність його політики практично в усіх сферах. Особли-во вражаючими є соціально-економічні наслідки інтеграції.Європейський Союз перетворився на потужний світовийцентр економічного й політичного тяжіння, на впливову силув міжнародних відносинах. Цим пояснюється прагнення цілоїнизки держав, у тому числі України, стати повноправним чле-ном інтегрованої Європи
10.3. Європейська асоціація вільної торгівлі — ЄАВТ(European Free Trade Association — EFTA)
ЄАВТ була заснована в 1960 р. в складі 7 держав,алевідтоді відбулися значні зміни в її складі. Зараз до ЄАВТвходять: Норвегія, Швейцарія, Ісландія і Ліхтенштейн. Штаб-квартира знаходиться в Женеві.
Основною метою організації є сприяння стійкому еко-номічному зростанню повної зайнятості, раціональному вико-ристанню ресурсів. Для досягнення цієї мети визначено такіцілі:
забезпечити розвиток торгівлі між державами-членамина принципах добросовісної конкуренції;
створити однакові умови для постачання сировини, щовиробляється в країнах-членах;
сприяти розвитку світової торгівлі й поступовому усу-ненню торговельних бар'єрів1.
Організаційна структура ЄАВТ складається з головних ідопоміжних органів. Головними є Рада, Постійні комітети, Се-кретаріат.
Рада є вищим органом. До неї входять представники відкожної держави-члена. Вона приймає рішення з усіх питаньполітики ЄАВТ.
Постійні комітети утворені Радою за відомчим принци-пом. Це комітети: економічний, з походження товарів і митнихпитань, з торгівлі, з технічних перешкод у торгівлі, консульта-тивний, комітет парламентарів, бюджетний, економічного роз-витку, сільського господарства і рибальства. Консультативнийкомітет складається з представників промисловості, торгівлі,профспілок. В цілому комітети займаються розробленням ре-комендацій для Ради.
Секретаріат складається з відділів, що займаються питан-нями торговельної політики, права, інтеграції, інформації,адміністрації. Він забезпечує роботу Ради і комітетів.
Крім головних органів, до структури ЄАВТ належать та-кож допоміжні інститути: Контрольне відомство, Суд ЄАВТта ін.
Європейська асоціація вільної торгівлі, як уже виходить ізсамої назви, являє собою другий ступінь економічної інтег-рації - зону вільної торгівлі. В її межах усунені всі митні тари-фи, але відносно третіх країн (за винятком країн ЄС) кожнийчлен зберігає свою митну політику. На відміну від ЄС,Асоціація не передбачає політичного згуртування.
Важливою подією і для ЄАВТ, і для західноєвропейськоїінтеграції в цілому стало утворення спільно з ЄС Європейсь-кого економічного простору - ЄЕП. Угода про ЄЕП булапідписана в 1992 р., а вступила в силу в 1994 р. До цьогооб'єднання входять 15 держав ЄС і 3 - від ЄАВТ; Швейцаріядо угоди не приєдналась.
В угоді про ЄЕП передбачається:
вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей;
координація політики в таких областях, як досліджен-ня, освіта, споживання, довкілля, соціальна сфера;
розроблення і втілення спільних норм і правил право-вої системи.
ЄЕП має спільну організаційну структуру. Вищим орга-ном є Рада ЄЕП, яка складається з членів Ради Європейсько-го Союзу і Європейської комісії, з одного боку, і міністрів дер-жав ЄАВТ - з іншого.
Виконавчим органом є Об'єднаний комітет ЄЕП, якийскладається з представників ЄС і ЄАВТ; він відповідає за по-точну діяльність ЄЕП.
Крім того, є дорадчі органи:
Консультативний комітет ЄЕП готує рекомендації зекономічних питань і подає їх на розгляд Об'єднаногокомітету;
Об'єднаний парламентський комітет складається зпарламентарів ЄС і ЄАВТ (по 33 депутати від кожноїсторони). Він також дає пропозиції Об'єднаномукомітету.
У структурі ЄАВТ є інститут, який спеціально займаєтьсяпитаннями діяльності країн ЄАВТ в ЄЕП; це - Постійнийкомітет держав ЄАВТ
10.4. Співдружність Незалежних Держав — СНД(Commonwealth of Independent States — CIS)
Цілі, принципи і СНД утворилася в 1991 р. на про-структура СНД сторі колишнього СРСР і скла-дається з 12 країн: Азербайджану,Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови,Росії, Таджикистану, Туркменії, України та Узбекистану.
У 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив ціліі принципи діяльності Співдружності.
Головною метою СНД є співробітництво в політичній,економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областяхдля всебічного й збалансованого економічного й соціальногорозвитку держав-членів. Таке співробітництво, як задекларо-вано, має перетворитися на Економічний союз; угоду про йогостворення підписано в 1993 р.
Принципами СНД задекларовано:
держави-члени суверенні й рівні;
держави-члени є самостійними й рівноправнимисуб'єктами міжнародного права.
Останній принцип означає, що Співдружність не буде ру-хатись до утворення єдиної держави. Проте Статут передбачаєширокий діапазон функцій СНД; серед них не тількиспівробітництво в сфері економіки, але й колективна безпека,військово-політичне співробітництво, запобігання конфліктіві т. ін. Практично ж не всі країни погодилися співробітничатив усіх сферах. Так, Україна не бере участі у військових струк-турах СНД.
Організаційна структура СНД досить громіздка. Вонавключає 12 основних органів:
Рада голів держав.
Рада голів урядів.
Рада міністрів закордонних справ.
Координаційно-консультативний комітет.
Рада міністрів оборони.
Штаб по координації військового співробітництва.
Рада командуючих прикордонними військами.
Економічний суд.
Міждержавний банк.
Комісія з прав людини.
Міжпарламентська асамблея.
Виконавчий секретаріат СНД.
Рада голів держав - вищий орган СНД. Вона складаєтьсяз президентів країн-членів і приймає рішення з найваж-ливіших питань діяльності Співдружності. На свої засіданняРада збирається двічі на рік під головуванням чергового пре-зидента (в порядку літер російського алфавіту).
Рада голів урядів складається з прем'єр-міністрів і роз-глядає питання економічної і соціальної сфер. Вона зби-рається по чотири рази на рік.
Рада міністрів закордонних справ відає питаннямизовнішньої політики країн-членів з метою її координації.
Координаційно-консультативний комітет є виконавчиморганом СНД. Він складається з постійних представників (подвоє з кожної країни). Комітет розробляє пропозиції з питаньспівробітництва в усіх сферах, передбачених Статутом, і подаєїх для обговорення до відповідних рад. Значна частина діяль-ності Комітету зосереджена на економічних питаннях (торго-вельна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна,митна сфери).
Економічний суд розв'язує спори економічного змісту, за-безпечує виконання економічних зобов'язань країнами-члена-ми.
Міжпарламентська асамблея складається з парламен-тарів країн-членів. Вона обговорює рішення, що пропонують-ся радами і координаційно-консультативним комітетом, роз-робляє спільні пропозиції щодо політики СНД.
Виконавчий секретаріат виконує організаційно-адміністративні функції. Він готує засідання рад, а такожздійснює правову експертизу проектів документів, що готу-ються іншими органами СНД1.
Координаційно-консультативний комітет знаходиться вМінську, Міжпарламентська асамблея - в Санкт-Петербурзі.
Проблеми економічної Для успішн°ї економічної інтеграціїінтеграцп в СНД на просторі СНД є чимало об єктив-
них умов. На початку 90-х років щезбереглися виробничі зв'язки між підприємствами колишніхреспублік СРСР. Тривалий процес територіального розподілупраці в межах Союзу утворив механізм доповнення, коопе-рації між економіками союзних республік. Необхідно булопристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаних з пере-ходом до ринкової економіки. До того ж відсутність мовногобар'єру, культурні, навіть сімейні зв'язки сприяли, здавалось,успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процесіде з великими труднощами.
Як уже згадувалося, метою урядів СНД було утворенняЕкономічного союзу. Його функціонування означало бвільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Передба-чається здійснення узгодженої політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, валютнихвідносин, митних тарифів.
Цілями Економічного союзу є стабільний розвиток еко-номіки країн-членів, утворення спільного економічного про-стору, спільне здійснення економічних проектів, що являютьсумісний інтерес, розв'язання екологічних проблем1. Договірпро утворення Економічного союзу передбачає сприяннявзаємним інвестиціям; утворення платіжного союзу ізвзаємним визнанням внутрішніх валют, взаємну конверто-ваність валют, що є необхідним для переходу до валютного со-юзу. Ще в Статуті була відзначена необхідність правової охо-рони інтелектуальної власності, сприяння стандартизації йсертифікації промислової продукції й товарів. Зверталась ува-га на важливість розвитку спільного інформаційного просто-ру, здійснення спільних проектів і програм у галузі науки йтехніки, освіти, охорони здоров'я, культури, спорту.
Зараз економічна інтеграція в СНД, по суті, знаходитьсяна стадії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Еко-номічного союзу пролягає через проміжні стадії: зона вільноїторгівлі - митний союз - спільний ринок товарів, послуг,капіталів і робочої сили - валютний союз. В 1994 р. булопідписано Договір про утворення зони вільної торгівлі. Він пе-редбачає поступове скорочення митних зборів і утворення вмайбутньому міждержавної економічної ради. У тому ж 1994р. був утворений Міждержавний економічний комітет Еко-номічного союзу СНД. Він є наднаціональним органом, якиймає втілювати в життя економічні програми й рішення, роз-роблені в структурах СНД. Було підписано низку важливихдокументів, які конкретизували цілі Економічного союзу йрозробляли механізм його дії в різних сферах. Серед них: Ме-морандум Ради держав СНД "Основні напрямки інтег-раційного розвитку Співдружності Незалежних держав", Уго-да про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, Уго-да про утворення зони вільної торгівлі та інші.
Проте багато з цих важливих рішень залишаються тількина папері і не втілюються в життя. Є дві основні причини тако-го явища. З одного боку, це наслідок глибокого падіння еко-номік усіх країн СНД, розрив економічних зв'язків міжсуб'єктами економіки колишнього СРСР і труднощі переходудо ринкової економіки. З іншого боку, така ситуація утво-рюється через політичні амбіції лідерів, партій і деякихсоціальних верств країн, що входять до СНД. Незважаючи набагаторазову задекларованість необхідності знижувати митнібар'єри, країни СНД діють у зворотному напрямку - утворю-ють митні пости, вводять квоти, ліцензування взаємноїторгівлі1. Неодноразові зустрічі голів держав і урядів не нада-ють інтеграційному процесу належного імпульсу через неод-накове трактування національних інтересів кожного членаСНД. У 1998 р. СНД було на грані саморозпуску.
З'явилася тенденція до ослаблення взаємних економічнихвідносин. Якщо в 1990 р. частка взаємних поставок 12 державСНД перевищувала 70% загальної вартості їх експорту, то в1995 р. вона становила тільки 55%, а в 2003 р. - менше ньіж40%. При цьому насемперед зменшується частка товарів з ви-соким ступенем оброблення. За оцінками, близько половиниспаду виробництва в країнах СНД в 1991-1995 рр. зумовленосаме скороченням їх взаємного товарообігу1.
Однією з головних перешкод в процесі поглиблення інте-грації в межах СНД є небажання передати частку суверенностідо наднаціональних структур, як це зроблено, наприклад, вЄС. Причина в тому, що уряди країн СНД (насамперед Ук-раїни, Грузії) побоюються гегемонії Росії в економічному со-юзі, що планується. Росія має безсумнівну перевагу майже зусіх економічних показників.
Таблиця 10.3ВВП (за ПКС) країн СНД, млрд дол., 2005 р.2
| Частка у | ВВП на душу | % до | ||
| Країна | ВВП | спільномуВВП | населення,тис. дол. | середньогопоказника СНД |
| СНД | 100,0 | 8,3 | 100,0 | |
| Україна | 14,7 | 7,2 | 86,7 | |
| Росія | 68,9 | 11,1 | 133,9 | |
| Білорусь | 3,1 | 7,2 | 86,7 | |
| Молдова | 0,4 | 1,9 | 22,9 | |
| Грузія | 0,7 | 3,6 | 43,4 | |
| Вірменія | 0,5 | 4,3 | 51,8 | |
| Азербайджан | 1,6 | 4,5 | 54,2 | |
| Казахстан | 5,4 | 8,2 | 98,8 | |
| Узбекистан | 2,1 | 1,8 | 21,7 | |
| Киргизстан | 0,5 | 2,1 | 25,3 | |
| Туркменістан | 1,7 | 7,7 | 92,8 | |
| Таджикистан | 0,4 | 1,3 | 15,7 |
У цій ситуації здійснюються заходи щодо утворення в ме-жах СНД локальних угруповань країн, розбіжності серед якиху поглядах на цілі й способи інтеграції мінімальні. Найбільшезближення позицій відбувається між Росією й Білоруссю. В1998 р. була підписана Декларація про тісну економічну йполітичну інтеграцію обох країн. Утворено Союз Росії й Біло-русі. Прийнято рішення (в 2000 р.) про утворення між нимивалютного союзу і запровадження єдиної валюти.
Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан ут-ворили митний союз, а з 2000 р. - Євразійське економічнеспівтовариство, яке є самостійною організацією із своїми ор-ганами, цілями й принципами, механізмом прийняття рішень.Метою ЄврАзЕС є утворення митного союзу та єдиного еко-номічного простору. Головньї органи: Міждержавна рада;Інтеграційний комітет; Міжпарламентська асамблея; Судспівтовариства. Міждержавна рада є вищим органом, вонаскладається з голів держав і голів урядів. ФінансуванняСпівтовариства здійснюється за рахунок внесків держав-членів. Кожна держава має свою квоту: Росія - 40%, Білорусьі Казахстан - по 20%, Киргизстан і Таджикистан - по 10%.Відповідно квотам розподіляються голоси в інтеграційномукомітеті1.
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 131 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |