Читайте также:
|
Ключові поняття: норми міжнародного права; міжнародні дого-вори; міжнародні звичаї; міжнародні кодекси поведінки; джерела фор-мування нормативної основи діяльності міжнародних організацій;принципи міжнародного права; імунітети міжнародної організації;цілі міжнародної організації; компетенція міжнародної організаці;функції міжнародної організації; організаційна структура міжнарод-ної організації.
2.1. Правові норми і принципи функціонуванняміжнародних організацій
Міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права.Міжнародне право, зокрема міжнародне економічне право -це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини міжйого суб'єктами. Нормативна база складається із прав таобов'язків міжнародного права. Норми міжнародного праваокреслюють "межі дозволеного" в міжнародних відносинах,встановлюють своєрідні правила поведінки для суб'єктів, в то-му числі для міжнародних організацій.
Міжнародні правові норми утворюються на основі узгод-жень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно декларується суб'єктами, то така норма зветься до-говірною; якщо ж норму не декларують, але мають її на увазі іне заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм.
Договори бувають двосторонніми й багатосторонніми,залежно від кількості учасників. Звичайно договори, напідставі яких утворюються міжнародні організації, є багатос-торонніми. У міжнародних договорах (угодах) закріплюютьсянорми й принципи, що регулюють міжнародні відносини. До-говори поділяються на загальні й конкретні. В загальних дого-ворах втілюються норми, що визнані як універсальні, розрахо-вані на тривалий час. Більшість договорів, що відносяться доміжнародних організацій, є саме загальними. Щодо конкрет-них угод, то вони звичайно укладаються між двома державамий мають короткостроковий характер (наприклад, угода проспорудження якогось об'єкту спільними зусиллями).
Міжнародні звичаї - це норми, що складаються внаслідокдовгострокової практики міжнародних відносин. Звичаї мо-жуть встановлюватись на підставі постанов міжнародних су-дових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН),офіційних заяв голів держав або урядів, національного законо-давства держав. Звичай визначається всіма учасникамиміжнародних договорів, так би мовити, "мовчки", як таке, щоне потребує додаткових дискусій. Наприклад, за звичай прий-мається норма: всі держави мають суверенітет над своїми при-родними ресурсами.
Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До такихрішень, наприклад, відноситься Декларація ООН про встанов-лення Нового міжнародного економічного порядку. Рішенняможуть мати обов'язковий або рекомендаційний характер.Залежно від характеру рішень визначають "м'яке право" (softlaw) - рішення-рекомендації або "тверде право" (hard law) -обов'язкові рішення. Рекомендаційні рішення приймаютьсяпереважно пленарними (вищими) органами організацій і ад-ресуються державам-членам. Обов'язкові рішення спрямованіпереважно на виконання внутрішніми органами організацій(затвердження бюджету, контроль за виконаннями постанов,прийняття нових членів, фінансова політика тощо). Більшістьрішень Генеральної Асамблеї ООН рекомендаційні, але впрактиці міжнародних відносин рідко яка держава може їхігнорувати. Так само й рішення МВФ: незважаючи на їх пере-важно рекомендаційний зміст, вони сприймаються до вико-нання беззаперечно.
Інколи рекомендації являють собою ціле зведення, систе-му норм, що визначають дії суб'єктів міжнародних відносин утій чи іншій сфері. Такі норми мають назву міжнародних ко-дексів поведінки. Вони систематизують правила поведінкичленів організації в міжнародному співробітництві в певній га-лузі відносин. Так, розроблено норми регулювання перевезеньторговельним флотом, кодекс поведінки транснаціональнихкорпорацій, кодекс поведінки держав при передачі високихтехнологій тощо. Звичайно кодекси поведінки розробляютьсяорганізаціями системи ООН.
Таким чином, можна узагальнити джерела формування нормативної основи діяльності міжнародних організацій. Доних відносяться:
міжнародні угоди;
рішення міжнародних організацій та конференцій;
міжнародні звичаї;
міжнародні кодекси поведінки.
Крім договірних і звичайних норм, важливу роль у право-вому регулюванні діяльності міжнародних організацій відігра-ють принципи міжнародного права. Принципи трактуються якнорми, що мають обов'язковий характер для всіх учасниківміжнародних організацій. Принципи поділяються на загальніта спеціальні.
Загальними є принципи, які втілюють найпоширенішінорми поведінки суб'єктів і охоплюють широкий спектрміжнародних відносин. Загальні принципи базуються на при-родних законах поведінки, які складалися в суспільних відно-синах протягом століть. До загальних принципів відносяться,зокрема: принцип мирного співіснування держав; принцип су-веренної рівності держав; принцип співробітництва держав;принцип добровільного виконання міжнародних обов'язків;принцип взаємовигоди в міждержавних стосунках.
Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферувідносин між суб'єктами міжнародного права і мають більшконкретний характер. Серед спеціальних принципів можнаназвати: принцип свободи вибору форми організаціїзовнішньоекономічних зв'язків, принцип суверенітету державна свої природні ресурси, принцип найбільшого сприяння взовнішній торгівлі.
Прикладом поєднання загальних і спеціальних принципівє система принципів, задекларована Організацією Об'єднанихНацій:
суверенна рівність всіх членів.
сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань, згіднозі Статутом;
вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;
утримання в міжнародних відносинах від погрози си-лою або її застосування проти іншої держави;
надання ООН усілякої допомоги в усіх її діях, що засто-совуються відповідно цим принципам.
Серед названих принципів перші чотири мають загальнийхарактер, а п'ятий - спеціальний, бо він поширюється тількина членів ООН і не обов'язковий для інших держав.
Найбільш чітко загальні принципи міжнародних відносинсформульовані в Заключному акті Наради з безпеки йспівробітництва в Європі (підписано 35 європейськими тапівнічноамериканськими державами в Гельсінкі в 1975). Вонивідомі як "Десять принципів", що регулюють міжнароднівідносини в усьому світі і охоплюють найважливіші сферизовнішньої діяльності держав. Ось ці принципи:
Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суве-ренітету.
Незастосування сили або погрози силою.
Непорушність кордонів.
Територіальна цілісність держав.
Мирне урегулювання спорів.
Невтручання у внутрішні справи інших держав.
Поважання прав людини і основних свобод, включ-аючи свободу думки, совісті, релігії та переконань.
Рівноправність і право народів на самовизначення.
Співробітництво між державами.
10. Сумлінне виконання міжнародно-правових обов'язків.
Як бачимо, в "Десять принципів" увійшли всі чотири за-гальних принципи, сформульовані ООН. Загальні принципиЗаключного акту Гельсінської наради використовуються вдіяльності багатьох міжнародних організацій і відтворюються вїх статутах, програмах і угодах. Так, у Статуті СНД записані всідесять принципів як основа діяльності організації. Ті чи іншіпринципи в різних визначеннях є взірцем для здійсненняполітики майже всіх регіональних міждержавних організацій.Найпопулярнішим є перший принцип: "Суверенна рівність, по-важання прав, притаманних суверенітету". Так, головним прин-ципом Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС) є:"суверенна рівність і незалежність держав"; Азіатсько-Тихооке-анського економічного співробітництва (АПЕК) - "рівноправ-не партнерство"; Організації африканської єдності (ОАЄ) - "су-веренна рівність усіх держав членів"; Економічного співтовари-ства держав Західної Африки (ЕКОВАС) -"Рівність і неза-лежність держав-членів" тощо.
Розглянемо трохи докладніше зміст і значення деяких за-гальних принципів.
Принцип "суверенної рівності держав-членів" є основопо-ложним у діяльності міжнародних організацій. Це виходить ізлогічного міркування про доцільність для будь-якої державибрати участь тільки в такому співтоваристві, де її права й інте-реси не будуть утиснуті іншими членами. Реалізація цьогопринципу грунтується на добровільності членства: якщо дер-жава не бачить для себе політичної або економічної вигоди відучасті в організації, то вона не вступить до неї. На принципі"суверенної рівності" особливо наполягають країни, що розви-ваються, колишні колонії і взагалі країни, що за своїм еко-номічним, політичним, військовим потенціалом поступаютьсяіншим членам організації, особливо колишнім метрополіям.До речі, в Статуті СНД цей принцип, по суті, декларуєтьсядвічі, тільки в різних модифікаціях: "держави-члени суверенній рівні" і "держави-члени є самостійними і рівноправнимисуб'єктами міжнародного права". Таке підсилення тези має на-голосити, що, по-перше, СНД - це вже не СРСР, а по-друге -що Росія вже не є "старшим братом".
Треба зазначити, що попри важливість і загальне сприй-мання цього принципу, в міжнародній практиці він ре-алізується не завжди. Так, у деяких організаціях (МВФ, ок-ремі органи ЄС) при прийнятті рішень різні члени наділені не-однаковою кількістю голосів; отже, принцип рівності пору-шується. В багатьох організаціях (ОЕСР, МВФ, МБРР та ін.)діяльність здійснюється під неофіційним, але реальним тис-ком "Великої сімки". Таким чином, принцип "суверенноїрівності" можна розглядати як ідеал, який поки що цілком недосягнуто в наших реаліях.
Все ж таки, значення цього принципу важко переоцінити,бо він стоїть на перешкоді явної дискримінації слабкішихчленів з боку найдужчих.
Принцип "незастосування сили або погрози силою" є ак-туальним в наші часи, коли військові конфлікти в різнихрегіонах планети ще не вщухли. Вирішення проблем, навітьнайгостріших, має здійснюватися цивілізованими методами,шляхами переговорів і пошуками компромісу. Сила може бу-ти вагомим аргументом, але не завжди справедливим. Дотри-мання принципу "незастосування сили" дозволило запобігтичимало яким озброєним конфліктам або вгамувати їх у другійполовині ХХ ст. Прикладом може бути напад Іраку на Кувейт,який припинено внаслідок прийняття рішучої резолюції з бо-ку ООН. Проте й зараз повна реалізація цього принципу вик-ликає труднощі. Навіть Рада Безпеки ООН у виключних ви-падках мусить застосовувати військову силу, що є порушен-ням принципу.
З принципом "незастосування сили" логічно пов'язаний принцип "мирного урегулювання спорів".
Близькі один до одного за змістом принципи "непо-рушність кордонів" і "територіальна цілісність держав". Бага-то конфліктів у світі починається саме з територіальних супе-речок, з намагання перекроїти карту регіону. Територіальніпретензії одних держав до інших мають місце й зараз. Іноді во-ни мають об'єктивну підставу. Наприклад, кордони багатьохафриканських держав повторюють межі, які утворилисявнаслідок угод між колоніальними державами в минулому.Цілі народи опинилися в двох, трьох або більше державах. Як-би сьогодні не діяли принципи "непорушності кордонів" та"територіальної цілісності держав", ми стали б свідкаминескінченних воєн, що точилися б на Африканському конти-ненті. Ці два принципи в цілому сприяли збереженню миру вЄвропі майже всю другу половину ХХ ст. Збройний конфліктвиник саме тоді, коли з розпадом Югославії склалася непростай суперечлива ситуація з кордонами та взаємними тери-торіальними претензіями між новоутвореними державами.
Принцип "рівноправності і права народів на самовизна-чення" актуальний тому, що сьогодні політична карта світу ха-рактеризується наявністю держав з різним соціально-еко-номічним і політичним устроєм. Цей принцип забороняєздійснювати дискримінацію будь-якої держави, економічнийабо політичний лад якої не подобається іншим членам світовоїспівдружності. Якщо народ обрав певну соціально-економічнусистему, то це його право, яке потрібно поважати. На жаль,цей принцип ігнорується досить часто. Найбільше порушеньбуло за часів "холодної війни", коли й західні, й соціалістичнікраїни, по суті, заперечували право на існування ладу, що не-сумісний з їх уявленням про демократію та справедливість; цесупроводжувалось активною дискримінаційною політикою зобох боків, а також втручанням у справи "третього світу" з на-маганням перетягти молоді держави на свій бік. Така політикабула також порушенням принципу "Невтручання у внутрішнісправи".
Навіть зараз, коли "холодна війна" начеб-то скінчилася, цідва принципи де-не-де ігноруються. З трибун ООН, ОЕСР,НАТО, ЄС та інших організацій деякі країни, а особливо їхполітичні лідери, оголошуються недемократичними; такікраїни підлягають офіційній дискримінації із встановленнямсанкцій (Ірак, Афганістан, Югославія). Підставою для такихдій є сьомий принцип - "поважання прав людини і основнихсвобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переко-нань". Коли світова спільнота вирішує, що цей принцип пору-шено в якійсь країні, вона не зупиняється перед санкціями інавіть військовим втручанням, порушуючи тим самим іншіпринципи. Отже, основні загальні принципи міжнароднихвідносин, незважаючи на привабливість кожного з них по-одинці, іноді утворюють суперечливу ситуацію, коли їх требазастосовувати комплексно. Системи пріоритетності прин-ципів поки що не розроблено.
Принцип "сумлінного виконання міжнародно-правовихобов'язків" задекларовано недарма. Справа в тому, що звичай-но міжнародні організації не мають у своїх структурах ме-ханізму примусу; отже, якщо хтось із членів організації не бу-де виконувати взяті на себе обов'язки згідно із статутом аборішенням організації, то вона практично не зможе функціону-вати.
Спеціальні принципи є підставою для дії організації в кон-кретній сфері, часто притаманній тільки цій організації. На-приклад, Світова організація торгівлі (СОТ) декларує такіпринципи:
торгівля без дискримінації (принцип найбільшогосприяння);
розширений доступ до ринків;
сприяння справедливій конкуренції;
захист через тарифи;
заохочення розвитку і економічних реформ.
З цих принципів перший і останній застосовують і деякіінші організації; решта - специфічні саме для СОТ.
Спеціальні принципи можуть також використовуватись врегіональних інтеграційних об'єднаннях, коли необхіднопідкреслити специфічність регіону. Наприклад, серед прин-ципів, що лежать в основі діяльності Латиноамериканськоїасоціації інтеграції (ЛААІ), є такі:
плюралізм в політичних і економічних питаннях;
конвергенція угод, що ведуть до утворення спільногоринку Латинської Америки;
диференційоване відношення на основі трьох категорійдержав-членів (розвинуті, середньорозвинуті, найменшрозвинуті країни).
Організацією африканської єдності (ОАЄ) задекларованіще й такі принципи:
рішуче засудження політичних убивств і підривноїдіяльності з боку сусідніх держав або будь-якої іншоїдержави;
боротьба за повне визволення ще залежних африкансь-ких територій;
слідування політиці неприєднання.
Ці принципи відтворюють найболючіші аспекти політич-ної ситуації, що притаманні Африканському континенту сьо-годні.
Діяльність економічного співтовариства держав ЗахідноїАфрики спирається, зокрема, на такі принципи:
сприяння демократичній системі правління;
збалансований і справедливий розподіл тягаря та вигод.
Одним з принципів функціонування Ісламського банку
розвитку (ІБР) є те, що він не стягає відсотків за наданий кре-дит, оскільки це суперечило б нормам шаріату; свої витратибанк покриває за рахунок прибутку від інвестицій.
Таким чином, міжнародні організації в своїй діяльностіспираються на норми й принципи міжнародного права. Вонинабувають певної правоздатності та дієздатності, берутьучасть у створенні й застосуванні міжнародних норм. Міжна-родна організація має юридичний статус, може брати участь удипломатичних відносинах.
Міжнародна організація має певні привілеї та імунітети. їїпосадові особи мають право використовувати свої пряміобов'язки на території будь-якої країни-члена. Майно ор-ганізації не може бути націоналізоване, конфісковане урядомкраїни, в якій воно знаходиться. Керівні особи та службовціорганізації в своїх діях несуть відповідальність тільки передорганізацією. їх діяльність скерована насамперед на користьорганізації, й вони повинні ігнорувати втручання уряду своєїкраїни, якщо воно суперечить інтересам організації. Привілеїта імунітети організації затверджені низкою міжнароднихрішень і постанов, наприклад, Конвенцією про привілеї йімунітети Об'єднаних Націй 1946 р.
Положення про імунітет передбачає, що організація непідлягає оподаткуванню з боку уряду країни, де розташовані їїофіси. Уряд країни не має права вимагати документацію ор-ганізації для перегляду або вилучення. Він також не може по-рушувати судової справи відносно організації, користуючисьнормами національного права; якщо якась особа (фізична абоюридична) звертається до суду своєї країни з позовом до ор-ганізації, то суд відмовляє в прийнятті позова.
Як приклад можна навести юридичний статус штаб-квар-тири ООН у Нью-Йорку. Майно організації виведене з прямо-го оподаткування відповідними організаціями США; гро-мадсько-правові відносини співробітників штаб-квартири ре-гулюються внутрішніми правилами організації, а втручаннянаціональних законодавчих органів США можливе тільки заугодою керівництва ООН.
Набуваючи певних прав, міжнародна організація несе йвідповідальність за свою діяльність у цілому або за дії своїхокремих працівників. Якщо, виконуючи свої функції, ор-ганізація мимоволі завдала шкоди якійсь країні, вона муситькомпенсувати збитки. Так, часто військові операції сил ООНабо НАТО супроводжуються екологічними негараздами, а той матеріальними збитками для мирного населення. В такомуразі організація виділяє кошти для відшкодування втрат.
У зв'язку з порушенням норм поведінки окремими члена-ми організацій міжнародне право передбачає застосуваннясанкцій проти порушників. Найчастіші порушення можназгрупувати таким чином: невиконання постанов організації;відхилення в своїх діях від принципів, записаних у статуті ор-ганізації; невиконання своїх фінансових обов'язків; агресіяпроти іншої держави.
Залежно від тяжкості порушення застосовуються такі санкції:
припинення права голосування в органах організації;
позбавлення технічної і фінансової допомоги;
тимчасове припинення членства в організації;
виключення з організації;
застосування збройних сил проти порушника.
Так, Росія в 2000 р. тимчасово була позбавлена права голо-су в Парламентській Асамблеї Ради Європи у зв'язку зподіями в Чечні. Міжнародний валютний фонд неодноразововідмовляв у наданні чергових траншів державам, що своєчас-но не сплачували борг. В 70-х роках Всесвітня організація охо-рони здоров'я (ВООЗ) позбавила Португалію всіх видів допо-моги через колоніальну політику, яку проводила тоді держава;Португалія була також виключена з ІКАО, ІМО, ЮНЕСКО.Через політику апартеїду Південно-Африканська Республікабула виключена з багатьох міжнародних організацій. АгресіяІраку проти Кувейту викликала втручання збройних силООН для встановлення миру в регіоні.
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 124 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |