Читайте также:
|
Важливим спо-нукальним чинником утворення міжнародних організацій бу-ла промислова революція, яка завершилась у більшості євро-пейських країн, США та Японії до 70-х років ХІХ ст. Європата Північна Америка вкрились густою мережею залізниць, па-рове судноплавство з'єднало континенти регулярними рейса-ми, з'явилось телеграфне сполучення. Світ став "тісним", по-штові зв'язки між людьми різних країн та регіонів ставали де-далі поширеним явищем. Але існування в кожній країні своїхнорм, тарифів, методів управління, зрештою, звичаїв у сферітранспорту й зв'язку гальмувало процес утворення світовоїсистеми сполучення. Виникла потреба в міжнародних ор-ганізаціях, які упорядкували б національні норми в єдинуфункціональну систему. І такі організації з'явились.
У 1865 р. було утворено Всесвітній телеграфний союз, а в1875 р. - Всесвітній поштовий союз. Ці дві організації, щоіснують і досі, до певної міри стали взірцем для створенняпізніше вузькогалузевих організацій глобального характеру,зокрема, в морському й авіаційному транспорті.
Процес упорядкування розпочався і в сфері міжнароднихвалютних відносин. В 1867 р. відбулася Паризька конференція,яка визначила основні правила валютної системи, заснованої назолотомонетному стандарті. До них належать: встановлення зо-лотого змісту валют; забезпечення конвертованості валюти в зо-лото; вільний продаж золота на міжнародних ринках; забезпе-чення стабільності валюти органами валютного контролюкраїни; формування вільно плаваючих валют у межах "золотихточок" та ін. В результаті роботи Паризької конференції не бу-ло утворено постійних міжнародних органів, але вона забезпе-чила умови, завдяки яким система золотомонетного стандартудіяла досить ефективно аж до Першої світової війни.
Після війни система золотомонетного стандарту розлади-лась. Розмежування держав воєнними діями надто утрудниломіжнародні валютні потоки. Післявоєнна економіка булазруйнована, і це спричинило ослаблення національних валют.Необхідно було встановити нові правила в міжнародних ва-лютних відносинах, які відповідали б новому етапові розвиткусвітової валютної системи.
Це завдання мала вирішити Генуезька міжнародна еко-номічна конференція (1922), яка проголосила встановлення зо-лотодевізного стандарту. Іноземна валюта провідних країн ста-ла використовуватись у міжнародних розрахунках нарівні із зо-лотом. Як резервну валюту найчастіше використовували доларСША та фунт стерлінгів. Золоті паритети були збережені,відтворено режим вільного коливання валютних курсів. Валют-не регулювання здійснювалось активною валютною політикоюурядів, рішенням міжнародних конференцій та нарад. Генуезь-ка валютна система виявила відносну ефективність до 1929 р.,але світова економічна криза (1929-1933), що супроводжува-лась і валютною кризою, по суті спростувала її.
На тлі валютно-кредитних криз, що частішали, все більшевідчувалася відсутність наднаціональних постійно діючих ор-ганізацій, які координували б політику національних банків іфінансових інститутів різних країн. Такою організацією ставБанк міжнародних розрахунків (БМР), утворений у 1930 р. в м.Базелі (Швейцарія) на основі міжнародної угоди шести держав(Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Японія),до яких згодом приєдналися ще декілька країн. За головнуфункцію БМР ставив сприяння співробітництву між централь-ними банками країн, полегшення умов міжнародних фінансовихоперацій, міжнародне регулювання валютно-кредитних і фінан-сових відносин. Хоча БМР до кінця Другої світової війни не змігповністю досягнути поставленої мети, все ж таки він був першимзакладом такого типу у валютно-кредитній сфері.
Процес інтернаціоналізації економічної діяльності, що по-ступово набирав сили, зумовив появу міжнародних регуля-торів у сфері промисловості й торгівлі. В 1883 р. було прийня-то Паризьку конвенцію з охорони промислової власності. В1919 р. утворено Міжнародну торговельну палату (МТП) -неурядову організацію, яка об'єднала приватних підприємців,компанії різних країн світу. МТП ставить за мету сприяти роз-витку підприємництва - заохоченням торгівлі, інвестицій,вільного руху капіталів, тобто її діяльність виходить за сутоторговельні рамки.
У тому ж 1919 р. було засновано Міжнародну організаціюпраці (МОП), яка мала статус міжнародної комісії для розроб-ки конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавст-ва і поліпшення умов праці.
На першому етапі розвитку системи міжнародних ор-ганізацій з'явилися утворення переважно монофункціональ-ного, вузькоспеціалізованого характеру. Регіональних ор-ганізацій практично не існувало, якщо не враховувати нетри-валі воєнні союзи (Антанта, наприклад). Щодо глобальних ор-ганізацій загального, багатофункціонального типу, то спробоютакого утворення була Ліга Націй, яка з'явилася в 1920 р.(офіційно заснована в 1919) як політична реакція на наслідкиПершої світової війни. її метою був розвиток співробітництваміж народами і гарантія миру та безпеки. Але інтереси євро-пейських держав у цей час були настільки протилежні, щоспівробітництво налагодити не вдалось. Після виходу з Лігидвох найсильніших у Європі держав - Німеччини (1934) іСРСР (1939) - стало зрозуміло, що організація неспроможнадосягти поставлених цілей. Ліга Націй була офіційно розпу-щена в 1946 р., але фактично вона припинила функціонуваннявже напередодні Другої світової війни.
ІІ етап. Формування системи Об'єднаних Націй (сере-дина 40-х - кінець 50-х років ХХ ст.). Другий етап формуван-ня системи міжнародних організацій був недовгим, але наси-ченим важливими подіями. Найголовніша з них - поява Ор-ганізації Об'єднаних Націй (ООН) - унікального міжнарод-ного утворення, яке являє собою світовий форум народів, є ор-ганом, що регулює практично всі сфери міжнародної діяль-ності. ООН - не просто організація. Це складна розгалужена,багатофункціональна система, що об'єднує десятки ор-ганізацій різного рівня, комісій, комітетів, інститутів тощо. Зпоявою ООН у народів світу з'явилася надія на припиненняпротистояння між державами, на справедливе урегулюванняміжнародних проблем. Хоча ці надії виправдалися далеко неповністю, досягнення ООН у справі зміцнення довіри і поро-зуміння між народами - беззаперечні.
ООН була утворена в 1945 р. як прояв рішучості лідерів ан-тигітлерівської коаліції держав назавжди покінчити з фашиз-мом і світовими війнами. Враховуючи сумний досвід ЛігиНацій, засновники нової організації вважали за доцільне побу-дувати її на принципово нових засадах, передбачаючивідповідальність найсильніших держав за мир і безпеку в усьо-му світі. Ідея солідарності народів світу була виражена в самійназві організацій - Об'єднані Нації. Вважається, що цей вислів(United Nations) сформулював президент США Ф. Рузвельт.
Головною метою ООН при її заснуванні вважалось збере-ження миру і демократизація міжнародних відносин. Вона йзараз посідає чільне місце в діяльності організації. Але вже ду-же швидко сфера діяльності почала поширюватись, і ООН пе-ретворилася на багатофункціональний міжнародний організм.Крім головних органів, що складають структуру ООН (Гене-ральна Асамблея, Рада Безпеки та ін.), їм підпорядковано ба-гато організацій, найавторитетніших у світі, таких якВсесвітній банк або Міжнародний валютний фонд. ООНувібрала в себе навіть деякі організації, що утворилися задов-го до її появи (Міжнародна організація праці, Міжнароднийсоюз електрозв'язку - колишній Всесвітній телеграфний союзта ін.). Компетенція ООН простягається на економіку, гу-манітарну сферу, екологію, політику.
Утворення ООН - дійсно визначальна подія другого ета-пу розвитку системи міжнародних організацій. Але розпочав-ся він трохи раніше, в 1944 р., з відкриття Бреттон-Вудськоївалютно-фінансової конференції. Серед важливих її рішень -введення золотодевізного стандарту, основаного на золоті йдвох резервних валютах (долар і фунт стерлінгів), прирівнян-ня долара до золота, введення фіксованих валютних паритетів.Але найголовнішим рішенням було заснування міжнароднихвалютних організацій - Міжнародного валютного фонду йМіжнародного банку реконструкції й розвитку, які розпочалидіяльність у 1945 р. Вони входять до системи ООН якспеціалізовані заклади.
З інших впливових спеціалізованих закладів ООН, що ут-ворились на цьому етапі, слід назвати Продовольчу і сільсько-господарську організацію (ФАО), Організацію з питаньосвіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Міжнародну ор-ганізацію цивільної авіації (ІКАО).
Важливою подією було утворення в 1948 р. Генеральноїугоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) - організації, яка спричини-ла вплив на міжнародні відносини, що не можна оцінити одно-значно. Панування в цій організації розвинутих країн,насамперед "Великої сімки", стало підставою для звинувачен-ня її соціалістичними країнами і деякими країнами, що розви-ваються, в дискримінаційній політиці. Незважаючи на це,ГАТТ, яка трансформувалася у Світову організацію торгівлі(СОТ), і сьогодні є найвпливовішою й найавторитетнішою ор-ганізацією в сфері світової торгівлі.
На кінець 40-х - початок 50-х років припадає становленнясистеми регіональних організацій. Спочатку вони мали пере-важно характер політичних союзів (Ліга арабських держав,Організація американських держав, Рада Європи), воєнно-політичних (Західноєвропейський союз) та воєнних (НАТО,згодом Варшавський договір). Та поступово все більше утво-рюється організацій, у яких економічна функція стає доміну-ючою. Це - Організація європейського економічногоспівробітництва (1948), що стала попередницею ОЕСР; Радаекономічної допомоги (РЕВ, 1949); "План Коломбо" (1951),Європейське об'єднання з вугілля й сталі (1951). Але все ж та-ки найвищого піднесення процес регіональної інтеграції набу-ває на наступному етапі.
ІІІ етап. Активізація процесу утворення й поширенняміжнародних регіональних організацій (кінець 50-х - кінець80-х років). Початком цього етапу можна вважати його най-важливішу подію - формування Європейського економічногоспівробітництва (ЄЕС), яке згодом перетворилося на еко-номічний союз. У 1957 р. в Римі було підписано угоду про ут-ворення на базі сполучення трьох об'єднань - Європейськогооб'єднання вугілля і сталі, Європейського співтовариства затомної енергії (Євратом) і Європейського економічногоспівробітництва - організації, яка одержала офіційну назву"Європейське економічне співтовариство" і неофіційну -"Спільний ринок". ЄЕС розпочало функціонувати з 1958 р.Його засновниками були шість західноєвропейських держав -Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург.Вже досить швидко співтовариство продемонструвало своюефективність. Темпи зростання зовнішньої торгівлі між чле-нами організації значно випереджали світовий показник;зміцнювались кооперативні виробничі зв'язки; поширивсяінвестиційний процес всередині ЄЕС.
Зростання економічної могутності "шістки", її впливу наринках Західної Європи викликали занепокоєння інших країнрегіону, насамперед, Великої Британії. Як противагу ЄЕС, в1960 р. було утворено Європейську асоціацію вільної торгівлі(ЄАВТ), до якої увійшли сім держав: Велика Британія, Данія,Португалія, Норвегія, Австрія, Швеція та Швейцарія. Трохипізніше до "сімки" приєдналися Фінляндія, Ісландія таЛіхтенштейн. Проте ЄАВТ неспроможна була стати гіднимконкурентом Європейському Співробітництву. її внутрішнійринок виявився значно вужчим, оскільки тільки Велика Бри-танія мала економічний потенціал, порівняльний з по-тенціалом ФРН, Франції чи Італії. Країни "сімки" відставалив темпах інтеграції від країн ЄЕС і поступово перетворюва-лись на аутсайдерів на західноєвропейському економічномупросторі. На початку 70-х років ЄАВТ зазнала відчутного"розколу": Велика Британія, що була економічним лідером іфактичним засновником цієї організації, вийшла з неї і у 1973р. приєдналася до ЄЕС; разом з нею до такої ж дії вдалася іДанія, а згодом (1985) і Португалія. Це дуже послабило ЄАВТ,і вона так і не змогла в інтеграційному розвитку піднятися ви-ще від ступеня зони вільної торгівлі.
Європейське Економічне Співтовариство дедалі міцніша-ло й поширювалось географічно. До кінця 80-х років до ньогоувійшли також Ірландія, Греція, Іспанія; учасників Спільногоринку стало дванадцятеро. Співтовариство упорядкувало ор-ганізаційну структуру, впровадило основні положенняспільної економічної політики. В 1979 р. почала діяти Євро-пейська валютна система (ЄВС), що істотно стабілізувало ва-лютні відносини в Співробітництві; введена спільна розрахун-кова грошова одиниця - екю. В 1958 р. засновано Європейсь-кий інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розвитку,в 1973 р. - Європейський фонд валютного співробітництва(ЄФВС). Поступово ліквідувались усі перешкоди на шляхувнутрішнього руху факторів виробництва: капіталу, робочоїсили, технології. Шенгенською угодою (1985) скасовано при-кордонний контроль над пересуванням громадян в межахЄЕС.
ЄЕС усе більше набуває рис політичного союзу, виходитьза межі суто економічної організації. В 1979 р. починає діятиЄвропейський Парламент. В 1987 р. набув чинності Єдинийєвропейський акт, який констатував завершення розвиткустадії спільного ринку і накреслив шляхи до досягнення ви-щого рівня - економічного і політичного союзу. Таким чином,економічна інтеграція і політичне співробітництво були спо-лучені в єдиний процес.
На ці роки припадає розгортання діяльності Ради Еко-номічної Взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала майже всі соціалістичні країни: СРСР, НДР, Польщу, Чехословаччину,Угорщину, Румунію, Болгарію, Монголію, В'єтнам та Кубу. В1971 р. була прийнята Комплексна програма соціалістичноїінтеграції країн РЕВ, яка мала за мету перетворити ор-ганізацію на суцільний економічний простір з високим рівнемспівробітництва, на єдиний народногосподарський організм.Органами РЕВ стали: Міжнародний банк економічногоспівробітництва (МБЕС), утворений у 1963 р. для полегшенняміждержавних розрахунків, і Міжнародний інвестиційнийбанк (МІБ), який засновано в 1970 р. для кредитування вели-комасштабних проектів у країнах-членах. Проте РЕВ, по суті,не перетворився на справжнє інтеграційне угруповання; в не-ринкових умовах коопераційні й інші економічні зв'язки нала-годжувалися штучно, вольовими методами і не могли скластиорганічно цілісної системи. Вже наприкінці 80-х років неефек-тивність РЕВ стала очевидною.
Третій етап розвитку системи міжнародних організаційхарактеризується винятковою інтенсивністю процесурегіональної інтеграції. Не в останню чергу під впливом успіхуЄЕС у різних регіонах світу утворюються десятки організацій,що мають за мету економічну інтеграцію. Найбільша кількістьугруповань цього типу з'явилася саме тоді. Найбільше відомі зних:
в Азії: Рада арабської економічної єдності (1964);Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН,1967); Організація Ісламська конференція (1971); Радаіз співробітництва арабських країн Перської затоки(1981); Азіатсько-Тихоокеанське економічнеспівробітництво (АПЕК, 1989);
в Африці: Організація африканської єдності (ОАЄ,1963); Центральноафриканський митний і еко-номічний союз (1966); Економічне співтовариствозахідноафриканських держав (ЕКОВАС, 1976);
в Латинській Америці і Карибському басейні: Андськагрупа (1969); Карибський спільний ринок (1973); Ла-тиноамериканська економічна система (1975); Латино-американське інтеграційне об'єднання (1982); Міжаме-риканське інвестиційне співробітництво (1989).
Економічним стимулом процесу регіональної інтеграціїмали стати регіональні банки розвитку. Спочатку міркува-лося, що ці банки будуть складатися тільки з представниківрегіональних організацій. Але вже невдовзі виявилося, щобільшість із них не може існувати власними коштами, отже, заневеликим винятком (наприклад, Ісламський банк), до їхскладу входять і деякі розвинуті країни.
Система регіональних банків розвитку в цілому утвори-лась саме на третьому етапі, коли були засновані банки: Міжа-мериканський банк розвитку (МаБР, 1959); Центральноаме-риканський банк економічної інтеграції (1960); Африкансь-кий банк розвитку (АфБР, 1964); Азіатський банк розвитку(АзБР, 1966); Карибський банк розвиту (1970); Західноафри-канський банк розвитку (1973); Арабський банк економічногорозвитку в Африці (1973); Банк розвитку держав ЦентральноїАфрики (1975); Східноафриканський банк розвитку (1976).
Крім того, було утворено різні регіональні фонди і програ-ми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд еко-номічного і соціального розвитку, Африканський фонд роз-витку, Арабський валютний фонд та ін.). Ці фонди звичайнозасновувались регіональними організаціями або регіональни-ми банками розвитку.
Процес регіоналізації міжнародних відносин знайшоввідбиток у завершенні побудови структури регіональних ор-ганів ООН, комісій з розвитку регіонів. Ще на попередньомуетапі були утворені Економічна комісія для Європи (ЕКЄ),Економічна і соціальна комісія для Азії й Тихого океану(ЕСКАТО) та Економічна комісія для Латинської Америки йКарибського басейну (ЕКЛАК). До них тепер додались Еко-номічна комісія для Африки (ЕКА) та Економічна і соціальнакомісія для Західної Азії (ЕСКЗА).
На третій етап припадає активізація процесу розвитку інституціональної структури міжнародного валютно-кредит-ного ринку. Складається група Світового банку на чолі з
МБРР: в 1956 р. утворюється Міжнародна фінансова корпо-рація (МФК), в 1960 р. - Міжнародна асоціація розвитку(МАР), в 1966 р. - Міжнародний центр з регулювання інвес-тиційних спорів, в 1988 р. - Багатостороннє агентство з га-рантії інвестицій (БАГІ).
Третій етап характеризується піднесенням процесу утво-рення й функціонування міждержавних організацій з експортутоварів; вони, по суті, являють собою своєрідні міжнародні син-дикати. Серед них найбільш впливовою є Організація країн-ек-спортерів нафти (ОПЕК), яка заснована в 1960 р. групою наф-товидобувних країн, що розвиваються. На початку 70-х роківОПЕК вдалося запровадити вигідні для себе світові ціни нанафту, що навіть викликало неабияку енергетичну кризу.
Триває удосконалення й розгалуження системи ООН. Підїї патронатом утворюються організації, що обіймають якусьвузьку сферу економіки. Це - Міжнародне агентство з атомноїенергії (МАГАТЕ, 1957), Міжнародна морська організація(ІМО, 1958), Міжнародний фонд сільськогосподарського роз-витку (МФСР, 1977); особливий статус щодо ООН маєВсесвітня туристська організація (СТО, 1975).
З метою координації економічних відносин у сфері світо-вої торгівлі, поліпшення умов торгівлі, особливо з урахуван-ням інтересів країн, що розвиваються, утворено важливий ор-ган ООН - Конференцію з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД,1964). На відміну від ГАТТ, ця організація відкрита для будь-якої країни. В якійсь мірі вона мала стати альтернативою жор-сткому курсові ГАТТ; втім, вона її не замінила. Відбулося пев-не розгалуження функцій ГАТТ і ЮНКТАД, а для коорди-нації їх дій було утворено спільний Міжнародний торговель-ний центр (МТЦ, 1964). Регулювання міжнародних відносину промисловій сфері, сприяння індустріалізації країн, що роз-виваються, було покладено на Організацію Об'єднаних Наційз промислового розвитку (ЮНІДО).
Третій етап розвитку системи міжнародних організацій ви-явився дуже плідним. Відбувався процес галузевої дивер-сифікації (залучення до системи все нових сфер міжнародноїекономіки); водночас система розвивалася вшир, охоплюючивсе нові країни й регіони. Паралельно розвиваласярегіоналізація системи та її глобалізація. Останнє стверд-жується не тільки зміцненням взаємодії організацій всерединісистеми, а й перетворенням деяких регіональних організацій усвітові. Так, у 1961 р. з'явилася Організація економічногоспівробітництва й розвитку (ОЕСР), яка "виросла" з регіональ-ної Організації європейського економічного співробітництва.Глобалізація в розвитку системи міжнародних організацій про-являється також у тому, що вже багато країн беруть участь удекількох організаціях водночас, тобто відбувається безперерв-не, багатостороннє співробітництво майже всіх країн світу вєдиній системі міжнародних організацій.
IV етап. Відновлення єдиної системи міжнародних еко-номічних відносин (з 90-х років ХХ ст.). Об'єктивний хід роз-витку міжнародної економіки, поглиблення глобалізаціїміжнародних відносин усе більше виявляли неприродністьрозколу світового господарства на дві системи - ринкову і не-ринкову, соціалістичну. Все яснішою ставала нагальна не-обхідність економічних і соціально-політичних перетворень усоціалістичних країнах.
Знаменною віхою в процесі зближення двох систем ставЗаключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі,який було підписано в Гельсінкі ще в 1975 р. В ньому передба-чались заходи щодо зміцнення довіри між країнами. В 1990 р.учасники Наради прийняли Паризьку хартію для нової Євро-пи, декларуючи кінець ери конфронтації і початок ери демо-кратії, миру і єдності. В 1995 р. Нарада набула нової назви -Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).Нині в ОБСЄ беруть участь майже всі європейські держави,азіатські країни СНД, а також США і Канада.
Головною метою ОБСЄ проголошується мир між євро-пейськими країнами, що сприятиме миру і безпеці в усьомусвіті. Вона сформулювала відомі "десять принципів", на якихмають будуватись відносини між державами.
Для підтримки переходу країн Центральної та СхідноїЄвропи до ринкової економіки в 1990 р. було утворено Євро-пейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який надалівиділяв значні кошти на здійснення реформ в колишніхсоціалістичних країнах. До речі, Україна посідає друге місцесеред країн-позичальників за обсягом одержаних кредитів відЄБРР.
Гельсінський акт можна з повною підставою вважати про-возвісником нової ери економічних і політичних відносин міжкраїнами не тільки в Європі, а й в усьому світі. 90-ті роки ста-ли епохою розпаду системи соціалістичних країн в цілому, атакож зникненням найбільшої соціалістичної держави -СРСР. Утворилась принципово нова світова ситуація, яка немогла не вплинути істотно і на стан системи міжнародних ор-ганізацій.
Ліквідуються такі великі блоки, як Організація Варшавсь-кого договору та Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). На-томість утворюються регіональні організації, які об'єднують якнові незалежні держави, так і колишні соціалістичні країниЄвропи. Значною мірою цей процес має характер "заповненнявакууму": на теренах постсоціалістичного простору просто-такимали з'явитися організації, які не дали б загаснути інтеграційно-му руху. Так утворилася Співдружність незалежних держав(СНД, 1991). Колишні балтійські республіки СРСР (Естонія,Латвія, Литва), а також Росія і Польща об'єдналися з іншимикраїнами Балтії в Раду держав Балтійського моря (1992). При-чорноморські держави, в тому числі й Україна, утворили ор-ганізацію під назвою Чорноморське економічнеспівробітництво (1992). Казахстан, Азербайджан і колишні ра-дянські республіки Середньої Азії стали членами Організаціїекономічного співробітництва, яке було сформовано ще в 1985р. з ініціативи Ірану, Пакистану й Туреччини.
Другою за значенням подією на цьому етапі розвитку сис-теми міжнародних організацій було переростання Європейсь-кого економічного співтовариства в Європейський Союз, щобуло підтверджено Маастрихтською угодою 1992 р. (увійшлав дію в 1993). Суть трансформації полягає в тому, що еко-номічний союз, який вже до цього часу сформувався, допов-нився валютним і політичним союзом. Суттєвої реконструкціїзазнала валютна система ЄС. Замість ЄФВС було утвореноЄвропейський валютний інститут (1994), який здійснив ва-лютну реформу. Сучасні валютні відносини країн ЄС базу-ються на Європейській системі центральних банків на чолі зЄвропейським центральним банком (ЄЦБ, 1999). Впровадже-но спільну валюту - євро.
Авторитет ЄС, його вплив на міжнародну економіку де-далі зростає. Він стає взірцем економічного порядку для бага-тьох країн, насамперед для європейських, які прагнуть вступи-ти до нього або хоча б установити з ним особливі партнерськістосунки. В 1995 р. кількість членів ЄС становила 15. В 2004 р.до Європейського Союзу приєдналося ще 10 держав. Отже,станом на 2006 рік організація налічує вже 25 країн-членів.Щодо інших країн, то ЄС також намагається налагодити з ни-ми економічні відносини з метою прискорення інтеграції в ме-жах усієї Європи. В 1992 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про ут-ворення Європейського економічного простору (вступила досили в 1994). Для країн Східної і Центральної Європи ЄС роз-робив спеціальні програми економічного співробітництва, зо-крема для країн СНД - Програму технічної допомоги(TACIS). В 1998 р. набула чинності Угода про партнерство таспівробітництво між ЄС і Україною, ратифікована парламен-том усіх країн-учасниць. З кінця 70-х років діють Ломейськіконвенції - багатосторонні торгово-економічні угоди між ЄС ікраїнами, що розвиваються.
Процеси регіоналізації поширюються і на сьогоднішньомуетапі. В 1994 р. укладено Північноамериканську угоду провільну торгівлю (НАФТА), що об'єднала США, Канаду таМексику. Тоді ж утворюються: Спільний ринок Східної таПівденної Африки (КОМЕСА), який трансформувався із зо-ни преференційної торгівлі, Західноафриканський еко-номічний і валютний союз (УЕМОА), а в 1995 р. - Південно-американський спільний ринок (МЕРКОСУР).
Важливою подією стало перетворення ГАТТ на Світовуорганізацію торгівлі (СОТ) із істотним розширеннямфункцій.
На зламі століть у динаміці розвитку системи міжна-родних організацій досить чітко проступають такі тенденції:
суттєво зростає вплив розвинених країн, насамперед"Великої сімки", на функціонування найважливішихсвітових організацій; особливо це відчувається надіяльності МВФ, Всесвітнього банку, Світової ор-ганізації торгівлі, які практично керуються клубом най-сильніших держав;
значно активізується НАТО; організація не тільки роз-ширюється територіально, а й присвоює собі функції,які раніше належали тільки Раді Безпеки ООН (посил-ання військ у країни, що не є членами НАТО);
відповідно (і дещо несподівано) знижується авторитетООН, яка певною мірою втрачає свою дієвість увирішенні найактуальніших проблем людства;
Європейський Союз вуе однозначно перетворюється нацентр тяжіння в європейському інтеграційному процесіі, очевидно, невдовзі пошириться на всю Європу;
аналогічну роль може виконати НАФТА щодо країнЛатинської Америки і Карибського басейну;
на основі Азіатсько-Тихоокеанського економічногоспівробітництва (АПЕК) формується потужне еко-номічне угрупування, яке згодом може стати центромінтеграційного тяжіння на великому територіальномупросторі. Уже зараз сукупний ВНП країн цієї ор-ганізації становить 56 % від світового обсягу;
у межах СНД виокремлюються локальні угруповання збільш активною мірою співробітництва: Росія - Біло-русь, Росія - Киргизстан - Узбекистан - Таджикистан,Україна - Грузія - Азербайджан - Молдова. Поки щонеясно, чи вони стануть осередками оптимізації інтег-раційних процесів на просторі Співдружності, чи, на-впаки, призведуть до його подрібнення і трансформаціїв якісь нові організації.
ХРОНОЛОГІЯ УТВОРЕННЯ Й РОЗВИТКУ СИСТЕМИМІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
1865 Всесвітній телеграфний союз.
1875 Всесвітній поштовий союз.
1919 Міжнародна організація праці (МОП).
Міжнародна торговельна палата (МТП).
Ліга націй.
1930 Банк міжнародних розрахунків (БМР).
1945 Організація Об'єднаних Націй (ООН).
1945 Міжнародний валютний фонд (МВФ).
1945 Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).
1945 Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Ліга арабських держав (ЛАД).
ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО).
Міжнародний союз організацій електрозв'язку.
Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ).
1948 Організація європейського економічного співробітництва.
1948 Організація американських держав (ОАД).
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).
Рада Європи.
1949 Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ).
1951 «План Коломбо».
1951 Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС).
Міжнародна фінансова корпорація (МФК).
Римська угода про утворення ЄЕС та Євратома.
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).
Міжнародна морська організація (ІМО).1958 Європейський інвестицій ний банк (ЄІБ).
Європейський фонд розвитку (ЄФР).
Міжамериканський банк розвитку (МаБР).
Міжнародна асоціація розвитку (МАР).
1960 Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).
1960 Бенілюкс.
1960 Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).
Центральноамериканський банк економічної інтеграції.
Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР).1963 Міжнародний банк економічного співробітництва (МБЕС).1963 Організація африканської єдності (ОАЄ).
1964 Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД).
1964 Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД / СОТ.
1964 Африканський банк розвитку (АфБР).
1966 Азіатський банк розвитку (АзБР).
1966 Центральноафриканський митний і економічний союз.
Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів(МЦУІС).
ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).
1967 Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).
Андська група.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).
Міжнародний інвестиційний банк (МІБ).
Організація Ісламська конференція.1973 Карибський спільний ринок.
1973 Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС).
1973 Арабський банк економічного розвитку в Африці.
1973 Західноафриканський банк розвитку.
1975 Всесвітня туристська організація (ВТО).
1975 Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС).
1975 Банк розвитку держав Центральної Африки.
Ісламський банк розвитку.
Економічне співробітництво західноафриканських країн(ЕКОВАС).
Східноафриканський банк розвитку.
Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР).1977 Арабський валютний фонд.
1977 Утворення Європейської валютної системи (ЄВС).
1982 Латиноамериканське інтеграційне об'єднання.
1985 Організація економічного співробітництва (ОЕС).
Багатостороннє агентство з гарантії інвестицій (БАГІ).
Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АПЕК).
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).
Співдружність Незалежних Держав (СНД).
Підписання угоди про утворення Європейського Союзу (ЄС).1992 Рада співробітництва Балтійських держав.
1992 Організація Чорноморського економічного співробітництва(ОЧЕС).
1994 Утворення Європейського економічного простору.
1994 Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).
1994 Асоціація карибських держав (КАРИКОМ / АКД).
1994 Європейський валютний інститут (ЄВІ).
Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА).
Світова організація торгівлі (СОТ).
1995 Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР).
1995 Близькосхідний банк розвитку.
Ратифікація країнами ЄС Угоди про партнерство таспівробітництво між ЄС і Україною.
Європейський центральний банк (ЄЦБ).
Європейсько-Азіатське економічне співтовариство (ЄврАзЕС).
Підписано угоду про утворення Єдиного економічногопростору.
Вступ до ЄС 10 нових держав-членів.
2004 План дій Україна - Європейський Союз. "Європейська політикасусідства".
Питання для самоконтролю
У чому полягає регулювальна суть міжнародних ор-ганізацій?
Які чинники впливають на утворення міжнародних ор-ганізацій?
За якими критеріями класифікуються міжнародні ор-ганізації?
Як визначаються регіональні організації за ступенеморганізації?
Які риси характеризують міжнародні організації як си-стему?
У чому полягає суть сучасного етапу розвитку системиміжнародних організацій?
Тести
1. Наслідком якого процесу є міжнародна економічна інтег-рація:
а) розвиток міжнародної торгівлі;
б) утворення ТНК;
в) міжнародний поділ праці;
г) утворення міжнародних політичних угруповань;
д) науково-технічна революція?
Які форми міжнародних інтеграційних угруповань Визнаєте:
а) зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, еко-номічний союз, зона преференційної торгівлі;
б) міжнародний ринок, митний союз, спільний ринок, політич-ний союз, зона преференційної торгівлі;
в) світовий ринок, зона вільної торгівлі, митний союз, валютнийсоюз, політичний союз;
г) спільний ринок, міжнародний ринок, митний союз, зонавільної торгівлі, економічний союз?
Які риси характерні для митного союзу:
а) усунення внутрішніх тарифів;
б) усунення внутрішніх тарифів, спільний зовнішній тариф;
в) усунення внутрішніх тарифів, спільний зовнішній тариф,вільний рух чинників виробництва;
г) усунення внутрішніх тарифів, спільний зовнішній тариф,вільний рух чинників виробництва, єдина валютна система?
Інтеграційне угруповання має такі риси: усунуто внутрішнітарифи, створено спільний зовнішній тариф, здійснено вільний рухкапіталу і робочої сили. Визначте природу цього угруповання:
а) зона вільної торгівлі;
б) митний союз;
в) спільний ринок;
г) економічний союз.
Визначте міжнародні державні організації регіональноготипу:
а) ОЕСР, ЄС, НАФТА, ОАЄ, СНД;
б) ОЕСР, ЄС, АСЕАН, ЮНКТАД, СНД;
в) ЄАВТ, ЄС, НАФТА, СНД, АСЕАН;
г) ЄС, ЮНІДО, СНД, НАФТА, АТЕС.
Визначте міжнародні організації глобального типу:
а) ООН, ОЕСР, МВФ, СОТ, ЮНЕСКО;
б) ООН, НАТО, МВФ, СОТ, АТЕС;
в) ООН, МВФ, ЮНЕСКО, СОТ, ОАЄ;
г) ООН, ОАЄ, СНД, СОТ, МБРР.
Визначте організації загальної компетенції:
а) ООН, СОТ, МВФ, ОЕСР, ЮНЕСКО;
б) ООН, ОЕСР, ЄС, НАФТА, СНД;
в) ОЕСР, НАТО, СОТ, ЄС, СНД;
г) НАТО, МВФ, СОТ, МБРР, НАФТА.
Визначте організації спеціальної компетенції:
а) ООН, МВФ, ОЕСР, СОТ, ЮНЕСКО;
б) ООН, ОЕСР, ЄС, НАФТА, СНД;
в) НАФТА, ЄС, СНД, ГУАМ, ЄАВТ;
г) МВФ, СОТ, ЮНЕСКО, МБРР, ЮНІДО.
Для якої з наведених організацій головною метою єздійснення досліджень з екологічних проблем:
а) Паризький клуб;
б) Римський клуб;
в) Лондонський клуб?
Формування системи міжнародних організацій розпочало-ся з:
а) XIV ст.;
б) початку ХІХ ст.;
в) середини ХІХ ст.;
г) початку ХХ ст.
До неурядових міжнародних організацій належать:
а) ООН, МВФ, СОТ, ЮНЕСКО;
б) МТП, Лондонський клуб, Римський клуб, Червоний хрест;
в) МТП, Лондонський клуб, Паризький клуб, Червоний хрест;
г) Лондонський клуб, Паризький клуб, Римський клуб, Черво-ний хрест.
У якому році утворено Європейський Союз?
а) 1951;
б)1957;
в) 1992;
г) 1999.
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 120 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |